Терпіння належить до тих сіл Запорізької області, назва яких відома далеко за межами регіону. Свою популярність воно здобуло завдяки парку «Цілющі джерела», відвідування якого свого часу практично обов’язково входило до програми поїздки всіх, хто приїжджав до історико-археологічного музею-заповідника «Кам’яна Могила».
У історичному ж контексті Терпіння відоме багатьом мешканцям Мелітополя та Мелітопольського району насамперед як духоборське село, засноване 1805 року духоборами-переселенцями з Катеринославської, Харківської, Воронезької та Тамбовської губерній. Однак до того, як на правому березі річки Молочної на початку XIX століття виникло село й почалося вже повноцінне освоєння цих земель, протягом кількох попередніх тисячоліть тутешні степи, як і територію всього Північного Приазов’я, Подніпров’я та Північне Причорномор’я заселяли, змінюючи одне одного в різні часи, а іноді й співіснуючи, різні племена та народи: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, печеніги, булгари, половці, монголо-татари, ногайці та багато-багато інших.
З плином часу всі вони зникли безслідно, і лише земля зберегла пам’ять про них у вигляді незліченної розсипи земляних пагорбів, які ми узагальнено називаємо курганами, а ті нечисленні, яким було надано власні назви, — могилами.
Дух безкрайнього степу з його незліченними курганами дивовижно точно передав Григорій Ілліч Мірошниченко у романі «Азов»:
«У степовій пустелі, серед квітчастих килимів, стоять кургани — мовчазні свідки запеклих битв і сутичок. Кургани потягнулися в степ від Кавказьких гір, через кубанські та ногайські степи, наче гігантські кротові купки, вздовж берега, аж до гирла Дону. Хто вкрив неосяжну степ цим довгим ланцюгом курганів? Хто так щедро розкидав їх по північному узбережжю Азовського моря?»
На жаль, доля цих вікових і навіть тисячолітніх свідків степової історії здебільшого склалася вельми сумно — за 250 років інтенсивного освоєння степу значна частина курганів безслідно зникла, назавжди позбавивши нас можливості дізнатися історію наших попередників. Багато курганів було розорано, і, слід зауважити, цей процес триває й сьогодні; інші опинилися затоплені водами рукотворного Каховського моря, а ще частина постраждала внаслідок нерідких грабіжницьких розкопок, які проводилися ще з XIX століття.
Могила монгола – зниклий курган у селі Терпіння
Одним із курганів, здатних значно повніше висвітлити одну з найцікавіших сторінок історії Запорізького краю, період панування Золотої Орди на цих землях, міг би стати курган Могила монгола у селі Терпіння, якби ще в 1845 році його не розкопали й не розграбували шукачі скарбів (хоча, згідно з іншою версією, поховання було виявлено цілком випадково). Як би там не було, частина знахідок із кургану через деякий час все ж потрапила до рук науковців, завдяки чому ми сьогодні взагалі можемо говорити про існування в минулому на території Терпіння такого поховання.
Чи споруджували монголи кургани над похованнями?
Цікаво, що історики та дослідники тривалий час сперечалися щодо того, чи споруджували взагалі монголо-татари над могилами похоронні споруди у вигляді курганів, чи ні. На деякий час крапку в цьому питанні поставила стаття Л. П. Зябліна, опублікована в 1955 році в журналі «Радянська археологія», в якій автор дійшов таких висновків: «У курганах пізніх кочівників ми не маємо підстав бачити могили татаро-монголів, завойовників степів. Про жодні „татарські кургани“ не може бути й мови».
Здебільшого наукова спільнота погоджувалася з цими висновками аж до 1996 року, коли було досліджено курганне поховання «Олень-Колодязь» у Воронезькій області, матеріали якого дозволили переглянути колишні уявлення про спорудження курганів монголо-татарами та підтвердили, що вони, хоча й нечасто, але все ж насипали їх над могилами покійних. Однак, як показують дослідження, у більшості випадків монголи, навпаки, намагалися приховати від сторонніх очей місця поховання знатних одноплемінників, а іноді навіть влаштовували для цих цілей фальшиві похорони.
Ще дослідники висувають і таку версію — таємні поховання влаштовували тоді, коли покійного необхідно було залишити на чужій землі й рухатися далі, щоб уникнути осквернення могили. Якщо ж територія вже вважалася частиною імперії й небезпека осквернення могили виключалася, то похоронний обряд цілком міг супроводжуватися зведенням курганного насипу.
При цьому відомо, що в 1243 році, під час повернення Батия з військом із Західного походу, території Північного Приазов’я та Нижнього Подніпров’я вже увійшли до складу Золотої Орди. Саме до цього періоду дослідники відносять знахідки, виявлені в 1845 році в похованні кургану Могила монгола.
Більше того, деякі з них схиляються до думки, що саме це поховання, поряд із похованнями на острові Березань у гирлі Дніпра та поблизу села Карга (Приморське) у Херсонській області, є археологічними свідченнями, своєрідними орієнтирами, що підтверджують повернення військ Батия через причорноморські та приазовські степи.
Що ж стосується будови «Могили монгола» у селі Терпіння, то сьогодні вже неможливо достеменно встановити, чи була вона самостійним курганом, впускним похованням у більш давньому насипі чи ґрунтовим могильником, випадково виявленим, наприклад, під час будівельних робіт. Але якщо виходити з припущення, що таємні поховання влаштовували насамперед на чужій або небезпечній території, то після включення Північного Приазов’я до складу Орди необхідність приховувати подібне поховання могла відпасти. У такому разі поховання знатної особи цілком могло бути здійснене відкрито зі зведенням курганного насипу. Зрозуміло, це лише припущення, підтвердити яке сьогодні неможливо.
Знахідки з Могили монгола
Фактом залишається одне — знахідки з цього поховання стали джерелом цінних відомостей для істориків та археологів. Як саме вони потрапили до рук вчених, досі залишається невідомим. Перші дослідники вважали, що в «Могилі монгола» був похований нойон — представник військової знаті. Іншу версію запропонував Марк Григорович Крамаровський — уважно вивчивши збережені артефакти, він дійшов висновку, що поховання могло належати молодій монгольці знатного походження.
Підставою для таких висновків стали досить рідкісні знахідки: срібні з позолотою покриття передньої та задньої лук сідла. На передній луці зображені пасущі коні на тлі квіткового орнаменту, на задній — зайці серед нерозкритих бутонів лотоса. Імовірно, сідло було парадним і використовувалося під час полювання, релігійних свят або офіційних церемоній, а сюжети його декору могли бути пов’язані з уявленнями про родючість, красу та продовження роду.
Крім того, у похованні було знайдено золотий поясний ковш діаметром 11 сантиметрів. Подібні посудини були характерні для кочового побуту й нерідко використовувалися при дворах монгольських ханів. Сам матеріал, з якого виготовлено ковш, свідчить про високе становище його власника. У минулому посудина була також прикрашена дорогоцінним камінням, про що свідчать дев’ять напівсферичних гнізд на її округлій ручці.
Загалом знахідки, виявлені в селі Терпіння, дають підстави говорити про поховання людини, яка займала високе становище в монгольському суспільстві, але питання про те, кому саме належало поховання — представнику військової знаті чи молодій жінці з привілейованого роду, — досі залишається предметом наукової дискусії.
Де знаходився курган Могила монгола
У будь-якому разі, знахідки з кургану, відомого як Могила монгола, зробили село Терпіння відомим далеко за його межами, а виявлені там предмети сьогодні зберігаються в Державному Ермітажі та представлені в його постійній експозиції. Але разом із популярністю Могила монгола зберігає й свою головну таємницю — точне місцезнаходження її досі не встановлено і, найімовірніше, не буде встановлено вже ніколи.
Якщо поглянути на карту Шуберта другої половини XIX століття, можна побачити цілу гряду курганів, які, немов розсипане по степу зоряне намисто, оперізують село Терпіння з півдня, заходу та півночі, і лише один із них має власну назву — Тарасова Могила.
Тарасова Могила: курган, що зберігся у селі Терпіння
Згадка про Тарасову Могилу зустрічається ще в працях академіка Петра Івановича Кеппена, який у середині XIX століття писав таке: «Тарасів курган, на землі колишніх духоборських селищ поблизу річки Молочної, біля села Терпіння. Це високий курган, біля якого духоборці поховали свого чоловіка Тараса».
Примітно, що в основній праці академіка, яка побачила світ у 1837 році під назвою «Список найвідоміших курганів у Росії», Тарасів курган ще не згадується. Відомості про нього увійшли вже до пізніше доповненого списку. Однак тут набагато цікавіше інше — поруч із Тарасовим курганом Кеппен зазначив ще один об’єкт, «розкопаний курган на землі колишніх духоборців, за ½ версти від Тарасового кургана».
Виходить, що, доопрацьовуючи свою працю вже після виходу основної праці, Петро Іванович Кеппен зафіксував сліди невідомого зруйнованого кургану. Не виключено, що мова могла йти про ту саму «Могилу монгола», розграбовану в 1845 році та згадану вище. Можливо, академік розумів значення цього об’єкта і тому вважав за необхідне включити відомості про нього до доповненого переліку. Однак такий зв’язок знову залишається лише припущенням…
Олександр I на Тарасовій могилі
Про Тарасову Могилу писав і Павло Дзякович у своєму «Нарисі про місто Мелітополь та його повіт у географічному відношенні», виданому 1899 року, де відзначав не лише значну висоту кургану та краєвид на околиці, що відкривався з нього, а й пов’язану з ним місцеву легенду:
При въѣздѣ въ то селеніе находится высокій курганъ (могильныхъ), съ котораго открывается на много верстъ прелестный видь на Менонитскія колоніи, расположенныя на лѣвомъ, Бердянскомъ, берегуМолочной. Говорять, что въ проѣздъ свой изъ Крыма въ Таганрогъ въ 1825 году Императоръ Александръ I на этомъ курганѣ имѣлъ продолжительную бесѣду съ старшинами духоборческой секты.
Легенда про тунель під горою Тарасова
І в пізніші часи Тарасова Могила, або, як ще називають цей курган, Тарасова гора, продовжувала привертати увагу дослідників та краєзнавців. У краєзнавчому збірнику «Історико-культурні та природні пам’ятки Мелітопольського району», виданому у 2019 році, наводиться цікава легенда, записана терпенівським краєзнавцем С. К. Гуліним. Згідно з нею, близько трьохсот років тому на місці сучасного села Терпіння розташовувалося татарське поселення Секіз. Пізніше запорізькі козаки вигнали татар і оселилися на цьому місці, а Тарасову гору нібито насипали вручну над тунелем, що виходив у шелюги. Сама височина слугувала зручним спостережним пунктом, а прихований під нею тунель давав змогу непомітно вийти в тил ворога й завдати несподіваного удару. На підтвердження цієї версії наводять віск, виявлений під час буріння свердловини, який нібито залишився від свічок, якими козаки освітлювали підземний хід.
Насправді ж це лише красива місцева легенда, а без легенд, як відомо, не обходиться жодна цікава пам’ятка. З набагато більшою ймовірністю можна сказати, що Тарасова гора — це стародавній курган, зведений задовго до появи тут і духоборського села, і запорізьких козаків. А ось хто саме його насипав і чий прах він зберігав, сьогодні встановити вже неможливо.
Гора Тарасова як історична пам’ятка
Сьогодні курган Тарасова гора не належить до найбільших курганів Мелітопольського району — його висота не перевищує 6 метрів, а діаметр становить близько 64 метрів. І все ж з його вершини справді відкривається чудовий краєвид на околиці Терпіння, правий берег річки Молочної та ті самі колишні менонітські колонії, про які ще наприкінці XIX століття згадував Павло Дзякович.
Тому, якщо ви вирішите відвідати село Терпіння, обов’язково включіть Тарасову гору до списку зупинок. Звідси можна помилуватися краєвидом на село та його околиці, стоячи на одному з найзнаковіших місць в історії Терпіння, де, згідно з переказами, Олександр I розмовляв зі старшинами духоборів і яке згадував у своїх працях академік Петро Іванович Кеппен. І, цілком можливо, пройти тією самою землею, де майже вісім століть тому завмерло багатотисячне військо Батия, коли в приазовському степу відбувався похоронний обряд за одним із знатних монголів колись грізної й могутньої Монгольської імперії.
Як знайти: Запорізька область, Мелітопольський район, село Терпіння
Відвідування: безкоштовно
Цікаві місця поблизу
