У степовій пустелі, серед квітчастих килимів, стоять кургани — мовчазні свідки запеклих битв і сутичок. Кургани потягнулися в степ від Кавказьких гір, через кубанські та ногайські степи, наче гігантські кротові купки, вздовж берега, аж до гирла Дону. Хто вкрив неосяжну степ цим довгим ланцюгом курганів? Хто так щедро розкидав їх по північному узбережжю Азовського моря?»
Село Володимирівка було засновано у 1861 році переселенцями з Полтавської та Чернігівської губерній. Місце для нового поселення було обрано досить вдало — на березі річки Малий Утлюк, назва якої перекладається з тюркської як «річка, де пасовище».
Наприкінці XIX століття, у самому серці приазовських степів, у невеликому селищі Тіге вогник надії запалав і для дітей із менонітських громад, раніше приречених жити у мороці тиші, відчуженості та нерозуміння. Тут було побудовано перший і, можна сказати, єдиний у своєму роді благодійний навчальний заклад, який з часом став одним із найкращих, якщо не найкращим, у всій Російській імперії, і називався він – Маріїнське училище для глухонімих.