Прізвище Столипін знайоме багатьом ще зі шкільної лави.
В історію це прізвище увійшло завдяки Петру Аркадійовичу Столипіну — видатному державному діячеві та ініціатору аграрної реформи 1906 року, над вивченням якої свого часу корпіло не одне покоління радянських та пострадянських школярів. І хоч із часом суть цієї реформи багатьма виявилася вже забутою, проте ім’я її автора міцно закріпилося у довгостроковій пам’яті кожного з нас.
Петро Аркадійович походив із стародавнього дворянського роду Столипіних, який подарував свого часу Російської імперії безліч талановитих, хоч і менш іменитих державних діячів, воєначальників, меценатів, письменників і публіцистів.
Одним із представників цього дворянського роду був і Дмитро Аркадійович Столипін — письменник і поет, мемуарист і композитор-любитель (а також двоюрідний дядько видатного реформатора Петра Аркадійовича). За гучними державними справами, подібно до двоюрідного племінника, він помічений не був, а більшість його праць у галузі селянського господарства так і не отримали належної оцінки суспільства. Але незважаючи на це ім’я Дмитра Аркадійовича Столипіна назавжди залишилося в історії одного із сіл Запорізької області.
Мордвинівка
Село Мордвинівка широко відоме далеко за межами Мелітополя та Мелітопольського району — саме на околицях Мордвинівки восени 1943 року розпочався успішний прорив неприступної німецької оборонної лінії «Вотан», а вже в роки незалежної України сюди щорічно з’їжджалися жителі з усієї Запорізької області, щоби подивитися на, присвячену до дня визволення Мелітополя, історичну реконструкцію цього героїчного бою (яку організовував військово-патріотичний клуб «Протистояння»).
Офіційною датою заснування Мордвинівки вважається 1871, хоча її історія почалася набагато раніше (наприкінці XVIII сторіччя), коли землі на березі річки Молочної були даровані капітану 1-го рангу грецького походження – Ламбро Качоні.
У той час місцевий край був просторим степом, рівний простір якого лише зрідка переривався, значно віддаленим один від одного, ногайськими аулами і одинокими підводами, які повільно тяглися з Петровської фортеці в бік Генічеська і Криму через Овечій брід.
Відважний корсар-візир (як часто називали Ламбро Качони), який присвятив все своє свідоме життя битві з турками і сміливо борознив безмежні простори морів, землеробству навчений не був та й не хотів освоювати чужі йому степові простори, а тому вже незабаром (імовірно 1806 року) продав свої землі енергійному і діяльному графу Мордвинову (на чию честь село Мордвинівка і отримало свою назву).
Більш докладно про Ламбро Качоні та графа Мордвинова я ще буду мати нагоду розповісти в майбутньому, тому в цій статті обмежуся лише короткими відомостями про цих двох видатних особистостях свого часу.
Микола Семенович Мордвинов був не лише талановитим флотоводцем і грамотним державним діячем, але ще й людиною великого серця, добрим управлінцем та чудовим сім’янином. У шлюбі з англійкою Генрієттою Коблей у графа підростало четверо дітей, а тому розширення земельних володінь, з огляду на підростаючих спадкоємців, було справою вигідною і доцільною.
У 1811 році середня дочка Мордвинових, Віра Миколаївна, вийшла заміж за Аркадія Олексійовича Столипіна, а в якості посагу люблячий батько передав їй частину своїх маєтків, у тому числі й землі на березі річки Молочної з невеликим селищем, що складався із семи сімей однодворців.
Ось як про це пише єпископ Гермоген:
«1811 року ця земля перейшла до дочки Мордвинова, Столипіної: вона в 1835 і 1847 роках заселила її селянами свого маєтку…».
Однак у цих відомостях має місце історична помилка, оскільки Віра Миколаївна Мордвинова передчасно померла від «нервичної гарячки» 1834 року.
Достеменно невідомо, кому перейшли справи по управлінню численними володіннями подружжя Столипіних (чоловік Віри Миколаївни помер 9-ма роками раніше), чи то дідові графу Мордвинову, який займався вихованням семи осиротілих онуків, чи то дядькові Афанасію Олексійовичу Столипіну, що вважався неофіційним опікуном племінників, але вже 1835 року і 1847 року приазовські землі були заселені кріпаками з пензенських володінь.
А поки переселенці облаштовувалися на нових землях і освоювали цілинний степ на берегах річки Молочної, один із синів подружжя Столипіних, Дмитро Аркадійович, встиг закінчити школу гвардійських прапорщиків, послужити в лейб-гвардії Кінному полку, після чого піти у відставку, оселитися за кордоном та познайомитись там із вченнями філософа Огюста Конта, які вплинули на світогляд Дмитра Аркадійовича.
Після повернення до Російської імперії Дмитро Аркадійович зайнявся влаштуванням побуту селян у своїх численних володіннях, у тому числі й Мордвинівці, де впроваджував практику орендних хуторів. Деякі дослідники вважають, що результати господарської діяльності Дмитра Аркадійовича були настільки добрими, що в майбутньому його ідея хуторського господарства лягла в основу аграрної реформи двоюрідного племінника Петра Аркадійовича Столипіна.
Після скасування кріпосного права Мордвинівка вже представляла собою невелике селище на 89 дворів, де проживало трохи більше 600 осіб. У селі діяв храм, у якому з 1865 року протоієреєм Симеоном Максоровим велися метричні книги, а на околицях працював цегельний завод (завод належав Е. Е. Вінсу, але знаходився у аренді Ареньєва А. К.). Мешканці займалися хліборобством та жили безбідно.
Подейкують, що був у Мордвинівці і поміщицький маєток (економія?) із власним ставком, альтанкою, розарієм та великим фруктовим садом, який навіть зазначений у «Списку населених місць Таврійської губернії» за 1865 рік.
Це зараз фруктовий сад не є чимось надзвичайним або винятковим, але в середині XIX сторіччя закласти в посушливому степу фруктовий сад або виноградник і довести його до плодоношення було дуже проблематично, а тому, наявні при селах і колоніях, сади під час переписи фіксувалися обов’язково.
Важко сказати, чи бачив бодай одного разу на власні очі Дмитро Аркадійович свої землі на березі річки Молочної чи ні, але про свої володіння ніколи не забував. Саме з його легкої руки 1871 року у центрі Мордвинівки розпочалося будівництво нового кам’яного храму, яке тривало протягом 11 років. Великий кам’яний храм було освячено 6 липня 1882 року в ім’я святих мучениць Софії, Віри, Надії та Любові. Відтоді двері церкви завжди були відчинені для парафіян, яких у кінці 1890-х років налічувалося 981 людина.
Дмитро Аркадійович Столипін, ктитор Свято-Софіївського храму, помер у 1893 році, не залишивши після себе спадкоємців, проте його дітище в селі Мордвинівка ще довгі три десятиріччя після смерті засновника продовжувало служити на благо і порятунок віруючих.
З перемогою більшовиків та початком антирелігійної кампанії у 20-ті роки минулого сторіччя церкву, яка тривалий час служила лікарнею для людських душ, було закрито, а в будівлі храму розпочав свою роботу сільський клуб для молоді.
Як складалася доля закритого Свято-Софіївського храму під час Другої світової війни, мені невідомо, як невідомо і те, чи були відновлені хоч ненадовго богослужіння в храмі в період окупації, проте в ході звільнення Мордвинівки від німецьких загарбників і запеклих боїв на лінії Вотан у 1943 році, будівля церкви/клубу дивом уникла повного знищення (з огляду на той факт, що в селі вціліло лише 13 будинків).
У повоєнний час до стін колишнього храму було добудовано нову фасадну частину будівлі. Як розповідають місцеві жителі, під час будівельних робіт, що проводилися у 1950-х роках, у фундаменті було знайдено пляшку з листом-посланням від засновників храму. На жаль, ні усна поголоска, ні письмові джерела не зберегли до нашого часу зміст того послання, відомо лише те, що дивовижна знахідка вирушила до Криму, де ймовірніше знайшла своє місце на полицях одного з музеїв.
Сьогодні від півторасторічного «столипінського» храму в селі Мордвинівка збереглися лише три стіни — три «знеособлені» стіни з наглухо закладеними віконними та дверними отворами, збитою цегляним оздобленням та місцями оштукатуреною, цегляною кладкою. А щоб хоч якось скрасити сліди давніх злодіянь, дві зранені стіни колишнього храму надійно сховалися за високим чагарником від сторонніх очей.
Хоча, правду кажучи, сторонні тут бувають нечасто, а жителі Мелітополя та Мелітопольського району, вирушаючи до степанівського узбережжя Азовського моря, навіть і не повертають до центру Мордвинівки, щоб подивитися на, здавалося б, цілком пересічний сільський клуб.
І лише жителі Мордвинівки та нечисленні поціновувачів історії знають про те, що сторіччя тому на місці типового сільського клубу сяяв своїми куполами Свято-Софіївський храм, понівечені стіни якого сьогодні нагадують нам про необхідність поважати свою історію і дбайливо зберігати пам’ять про її творців.
Як знайти: Запорізька область, Мелітопольський район, село Мордвинівка
Відвідування: безкоштовно
Цікаві місця поблизу
