Вам знайоме таке поняття, як “клікбейт”? Якщо говорити спрощено, то «клікбейт» — це сенсаційні, чіпляючі заголовки або картинки, які швидко привертають увагу читача і спонукають його натиснути на них. Як правило, інформація, подана під такими заголовками, не тільки мало схожа на сенсацію чи цікаву новину, а й у принципі не виправдовує очікування читача.
Легенда як “клікбейт” у туризмі
«Клікбейт» — це термін, який застосовується в основному у цифровому просторі, але подібні хитрощі зустрічаються і у сфері туризму, тільки називаються вони більш зрозуміло та знайомо кожному — легенди. Проте у туріндустрії легендам приділяється позитивна, сприятлива роль і навіть у тому випадку, коли легенди повністю спотворюють історичні факти, вони все одно не розглядаються як щось крамольне чи неправильне.
Як це працює? Наприклад, якщо взяти якусь маловідому визначну пам’ятку, придумати їй гарну легенду та грамотно її розтиражувати у засобах масової інформації, то вже незабаром до неї потягнуться перші туристи. Якщо про пам’ятку недостатньо історичних відомостей, то вигадану легенду можна «зістарити» і прив’язати до якоїсь відомої історичної особистості. А якщо за допомогою легенди цю пам’ятку ще й «наділити» чудодійними властивостями або здатністю виконувати бажання, то потік туристів до неї забезпечений.
Легенда “Катькиного” мосту у Федорівському лісі
Подібна ситуація сталася з напівзруйнованим мостом через річку Каратиш у Федорівському лісі (що в Нікольському районі Донецької області), який в інтернеті називають «Катькиним».
Ходить легенда, що в 1787 році, повертаючись із подорожі Кримом до Царського Села, кортеж Катерини II зупинився на ночівлю за косогором біля річки Каратиш. Імператриця вирішила особисто прогулятися добротним кам’яним мостом, який, згідно з легендою, був спеціально зведений через річку перед початком подорожі ЇЇ Величності в південний край Россійської імперіі. Спершись на один із стовпів (щоправда, який саме — невідомо), государиня промовила: “Я повернула те, що було відірвано!”. З того часу на кожного, хто торкнеться стовпа, чекає успіх у комерційних справах.
Що ж до достовірної інформації про зруйнований міст у Федорівському лісі, то в мережі її практично немає, а той, хто хоч раз побачив цей міст, діляться на просторах інтернету його рідкісними кадрами і, як за шаблоном, переказують одну й ту саму легенду.
У деяких же джерелах епізод із прогулянкою Катерини II через річку Каратиш настільки деталізований (аж до того, що трапилося це 3 червня 1787 року), що неможливо засумніватися у достовірності фактів, що викладаються.
Однак у всій цій історії з мостом є одне велике, якщо не сказати, величезне «АЛЕ» — Катерина II НІКОЛИ не була у Приазов’ї, а ввечері 3 червня 1787 року вона тримала ночівлю у слободі Ганнівці (сучасній Кіровоградщині).
Заради справедливості слід зазначити, що в Приазов’я Самодержиця Всеросійська все ж таки мала вирушити, адже ймовірний маршрут її повернення з Криму пролягав через Генічі (Геничеськ), Маріуполь і Таганрог (але навіть у такому разі кортеж імператриці все одно не міг перетинати річку Каратиш). Але, як бачимо, не склалося… Внутрішні проблеми вимагали особистої присутності імператриці в столиці і з Криму вона поверталася вже, пройденим раніше, маршрутом — Перекоп, Каховка (де перетинала Дніпро на човні), Берислав і далі тримала свій шлях на північ країни.
А тому легенда про те, що нині зруйнованим мостом через річку Каратиш понад два сторіччя тому прогулювалася сама імператриця — це лише чиясь красива і гіперреалістична вигадка, яка, варто зауважити, у мирний час чудово працювала як приманка для туристів.
Історія мосту в картах
Але незважаючи на це, старий зруйнований міст у Федорівському лісі цікавий сам по собі, бо коли побачиш його вперше, одразу постає питання — звідки було взятися такій добротній кам’яній споруді в лісі, де немає ні найменшого натяку на дорогу?
Відповідь нам допоможуть знайти старі карти, а вони кажуть наступне — на плані генерального межування Катеринославської губернії, виданому в 1790 році, а це рівно через 3 роки після закінчення Таврійського вояжу імператриці Катерини II, значних доріг через річку Каратиш у тому місці, де сьогодні стоять руїни мосту, немає.
Навіть якщо припустити, що дорога через річку Каратиш насправді могла бути побудована на випадок форс мажору, ну, наприклад, захотілося б імператриці подивитися на Кам’яні Могили (це ще одна з версій, яку мені довелося побачити на просторах інтернету), то ця дорога повинна була прослужити щонайменше кілька десятиріч. Однак ані на карті 1812 (для Наполеона), ані на 100 верстовій карті за 1816 вона так і не позначена (зате тут можна побачити поселення з незвичайною назвою Калікрат).
І лише в 70-ті роки XIX сторіччя картографи Стрельбицький і Шуберт, незалежно один від одного, вже відзначають на своїх картах поштову дорогу, яка локально з’єднувала села Нікольське та Темрюк, а в ширших масштабах — Маріуполь та Гуляйполе.
Виходячи з цих відомостей, можна припустити, що старий міст через річку Каратиш, не має відношення ні до подорожі Катерини II в південний край, ні до катерининської доби в цілому, і був побудований значно пізніше (орієнтовно в середині XIX століття).
Ділянка дороги, що сполучала Нікольське та Темрюк, проіснувала аж до Другої світової війни. Кажуть, що добротний кам’яний міст був зруйнований німцями, які відступали, після чого ділянка дороги через річку Каратиш втратила своє значення і згодом зникла з карт (як і колись безслідно зникло поселення з дивною назвою Калікрат). Нова ділянка дороги була прокладена через село Новокраснівку у 50-ті роки минулого сторіччя. Тоді ж було закладено і лісовий масив (Федорівський ліс), який вправно сховав у своїх зелених нетрях старовинний зруйнований міст.
У 2009 році Члени Володарської районної організації Товариства Мисливців та Рибалок зробили спроби частково реконструювати, забуту нащадками, будову. Були очищені кам’яні опори від заростей, а на стовпах обладнано навісний пішохідний міст, який з часом, на жаль, теж занепав. А Федорівський ліс, який ось уже понад 70 років живе за своїми, дикими законами природи, знову затягнув міст густим полотном колючого чагарника так, що побачити його сьогодні практично неможливо.
Але розтиражована легенда з часом зробила свою справу і, всупереч частим відгукам у мережі про те, що до мосту практично неможливо дістатися, у мирний час туристи ні-ні, та вирушали на пошуки старовинної споруди з гарною легендою, що обіцяла кожному виконання бажань. Та й я, ведена прагненням пройтися місцями, де ступала нога Самодержиці Всеросійської, у вересні 2020 року теж вирушила на його пошуки, які, зрозуміло, зазнали повного фіаско. Міст вдалося побачити лише здалеку.
Через два з половиною роки я вже остаточно з’ясувала, що легенда про прогулянку імператриці Катерини II мостом через річку Каратиш — це лише гарна казка і не що інше, як «туристський клікбейт». Однак колись я обов’язково сюди повернуся не лише заради гарних фото старовинного мосту поблизу, а й для того, щоби загадати бажання. Хто знає, а раптом?
Цікаві місця поблизу
