Сьогодні в сучасному світі все частіше спостерігається тенденція до загального осуду та засудження абсолютно будь-якого втручання людини в природу, навіть якщо це втручання здійснюється заради її ж блага. Такий суспільний світогляд цілком зрозумілий, адже протягом усього свого існування людство завдавало і продовжує завдавати непоправної шкоди нашій планеті, а його неконтрольоване вторгнення в навколишній світ стало причною того, що багато чудес природи опинилися на межі зникнення, а деякі взагалі зникли назавжди.
Тим не менш, бувають і зворотні приклади, коли втручання людини допомагає світобудові повною мірою виявити свою красу та унікальність. Підсумком такої гармонійної взаємодії стає поява нових природних пам’яток, а іноді й справжніх чудес!
Справжнім дивом (щоправда, місцевого масштабу), створеним спільними зусиллями природи та людини, можна назвати Спаський піщаний кар’єр, який справедливо вважається однією з найкрасивіших природних пам’яток Запорізької області. Розташовується цей кар’єр лише за 25 кілометрів від Мелітополя, між селами Терпіння та Троїцьке.
Найкращий час для відвідин рукотворного дива – травень-червень, коли узбіччя вздовж дороги, що тягнеться зеленим коридором прямо до кар’єру, щільно затягнуті червоно-фіолетовим покривалом маків та копієчників, а навколо, наскільки вистачає око, розкинувся величезний простір степу, розрізаний долиною ріки Молочної. Але це лише прелюдія…
Справжнє естетичне задоволення очікує вже у самому кар’єрі, особлива видовищність якого викликає невимовний захват. У кар’єрі захоплює абсолютно все – і білий пісок, який виглядає ще білішим на контрасті з червоними глиняними схилами, вкритими зеленою травою; і спонтанне озеро в найнижчій точці кар’єру, де спритно гасають пуголовки; та ділянки висохлої до тріщин червоної глини, які виглядають надто по-марсіанськи; та зелені галявини по сусідству.
Ще більших фарб і без того різнорідній картині додають рідкісні польові квіти, які відвоювали у безплідного піску своє місце під сонцем. І весь цей пустельний, марсіансько-мальдівський пейзаж можна спостерігати в межах однієї великої пісочниці, пісок у якій – незрівнянна краса і магія.
Хоча, якщо бути відвертими, кар’єрний пісок рідко хто романтизує. Він настільки щільно увійшов у наше життя, що сприймається нами як буденність, як щось рядове… таке, що можна і в пісочницю засипати і додати до цементного розчину. І тільки опинившись у таких місцях, як Спаський піщаний кар’єр, не тільки по-справжньому розумієш всю значущість і пишність цього природного матеріалу, а й мимоволі починаєш замислюватися про вік таких родовищ.
А вік місцевих пісків вивчав ще влітку 1887 року російський геолог Микола Олексійович Соколов.
«Наиболѣе значительные разрѣзы наблюдаются въ оврагахъ, открывающихся съ правой стороны въ долину р. Молочной, особенно въ окрестностяхъ селеній: Троицкаго и Терпѣнья. Въ самомъ низу залегаетъ здѣсь довольно мощная толща (10 метровъ) слоистыхъ, рыхлыхъ песковъ желтовато и голубовато-белыхъ, съ ярко-оранжевыми прослойками. Пески эти состоятъ по преимуществу изъ кварцевых зеренъ и, за исключеніемъ самыхъ верхнихъ слоевъ, не содержатъ никакихъ окаменѣлостей.
И такъ геологическое строеніе всей разсматриваемой мѣстности крайне несложно: здѣсь встрѣчаются третичныя и послѣтретичныя образованія. Притомъ изъ третичныхъ несомнѣнно развиты только отложенія понтического яруса, и лишь нижняя часть рыхлыхъ, несодержащихъ окаменлостей песковъ, лежащихъ въ основаніи разрѣзовъ по р. Молочной, можетъ быть отнесена къ сармату или к переходнымъ образованіямъ».
Таким чином, геолог, згідно зі стратиграфічною шкалою того часу, відніс відкладення пісків на околицях сіл Терпіння та Троїцького, до періоду верхнього міоцену – нижнього пліоцену. З цього випливає, що вік Спаського родовища становить як мінімум 5 мільйонів років, і відклалися ці піски в той час, коли тутешні землі то покривалися мілководними морями, то майже повністю обсихали.
У порівняно недавньому минулому, недавньому – якщо брати до уваги 5-мільйонний вік родовища, на місці нинішнього кар’єру було встановлено піраміду Тройцьку, що чітко видно на триверстівці Шуберта 1875 року. Піраміда не в тому плані, що це якась кам’яна будова на кшталт єгипетської, а тригонометричний пункт (об’єкт геодезичної мережі), який, як правило, розташовувався на височини. Тобто, 150 років тому Спаське родовище пісків являло собою деяку височину, яка сьогодні зусиллями людини поступово перетворюється на естетичну западину.
Повноцінна розробка Спаського родовища почалася в 2009 році і триває до сьогодні, а багатомільйонні відкладення піску легко вилучаються величезними екскаваторами, які, слід зазначити, теж виглядають дуже мальовничо на тлі білих пісків і грозового неба. Єднання природного та штучного…
І є в цьому всьому є якась особлива казковість, помилуватися якою свого часу вже встигли багато мешканців Мелітополя та району. Хоча був період, коли кар’єр для відвідувачів був повністю закритий через неналежну поведінку останніх.
Сьогодні ж потрапити в кар’єр не складе великих труднощів. Незважаючи на те, що кар’єр діє, розробка там ведеться лише кілька днів на тиждень (вівторок та четвер). В решту ж часу охорона дозволяє відвідувачам, зрозуміло, при дотриманні заходів безпеки (не підходити до відвалів і техніки), неспішно прогулятися величезною «пісочницею», щоб повною мірою насолодитися захоплюючою красою місцевого, природно-рукотворного дива і з вдячністю доторкнутися до його багатомільйонної історії.
Як знайти: Запорізька область, Меліопольський район, між селами Терпіння та Троїцьке
Відвідування: безкоштовно
Цікаві місця поблизу
