Енергія, оптимізм, радість, тепло, щастя — з такими словами у більшості людей асоціюється помаранчевий колір. Психологи стверджують, що помаранчевий колір має позитивний психотерапевтичний вплив, підвищує настрій, відмінно тонізує та стимулює творчий процес.
У деяких релігіях помаранчевому кольору надають особливого значення, однак у християнстві цей колір не знайшов “свого місця” в церковних канонах — саме тому православні храми, оформлені в помаранчевих тонах, туристам та паломникам доводиться бачити нечасто.
Проте в Запорізькій області є храм, стіни якого частково пофарбовані в насичено-яскравий, хоч і досить рідкісний для Церкви колір, і побачити його можна в селі Благовіщенка Більмацького району.
Проїхати повз таку чепурну церкву просто неможливо, адже її барвисті фасади вже здалеку привертають увагу гостей села, приємно контрастуючи із соковитою зеленню дерев влітку, та ефектно виділяючись на тлі сірого смутку — взимку.
Зовні Свято-Преображенський храм виглядає настільки «позитивно», що від одного лише споглядання його відчуваєш духовне піднесення та приплив життєвих сил.
З боку навіть може здатися, що ошатну сільську святиню оминули жахливі події XX століття, що залишили відбиток на тисячах інших храмів по всій країні, проте минуле Свято-Преображенського храму було далеко не безхмарним і до його історії вписано чимало трагічних сторінок.
З історії села
Село Благовіщенка, розташоване на берегах річки Грузської, належить до найстаріших населених пунктів Запорізької області. Точну дату заснування села досі остаточно не встановлено, а історики та краєзнавці такою називають 1803, 1806 і навіть 1811 роки, коли Благовіщенка вперше згадується в офіційних документах.
Згідно з енциклопедією «Історія міст і сіл Української РСР», село Благовіщенка було засноване ще у другій половині XVIII століття як військова слобода, пізніше перетворена на державне селище та заселене вихідцями з Чернігівської та Полтавської губерній.
На користь більш ранньої версії заснування села говорять і старі мапи, згідно з якими вже у 1790 році слобода Благовіщенське (а саме так називалася Благовіщенка) була досить великим населеним пунктом. Селище швидко розросталося і багатіло, чому сприяло його вдале розташування вздовж старого Маріупольського тракту, який раніше об’єднував фортеці Дніпровської оборонної лінії.
За ревізією 1811 року в селі вже проживало 557 сімей козаків та 43 родини державних селян.
Зрозуміло, що таке велике селище не могло існувати без храму, адже його мешканці потребували регулярного виправлення церковних потреб. Незважаючи на те, що у відкритих джерелах не вдалося знайти згадки про першу церкву в селі Благовіщенка, можна припустити, що така, безперечно, була (можливо, це була дерев’яна церква або невеликий молитовний будинок), і саме вона позначена на мапі Шуберта 1832 року.
У середині XIX століття розміри Благовіщенки вже не поступалися нинішнім; на її околицях працювало близько десятка вітряків, а в 344 дворах проживало близько 2600 осіб. Чисельність населення Благовіщенки продовжувала неухильно зростати, а водночас збільшувалася і кількість парафіян, що потребувало подальшого розширення церкви.
Місцеві жителі зберегли у своїй пам’яті переказ про те, як саме в Благовіщенці з’явився новий храм і він мовить про наступне: у 1840-ті роки через Благовіщенку проїжджав чиновник, який віз проекти храмів для великих міст. Коли втомлений мандрівник задрімав, благовіщенці поцікавилися його документами і настільки їм сподобався проект одного з храмів, що вони вирішили його запозичити. Незабаром у Благовіщенці розпочалося будівництво нової святині, яке тривало протягом двох десятиліть.
Чи так було насправді, чи ні, втім, сьогодні не так і важливо, але вже в 1861 році будівництво великого цегляного храму, яке здійснювалося старанністю парафіян, було закінчено. Церква мала один престол в ім’я Преображення Господнього і високу дзвіницю, передзвін з якої був пізнаваний по всій окрузі.
Жителі Благовіщенки пишалися своєю святинею і з радістю йшли до храму, щоб разом помолитися, отримати полегшення, розуміння і настанову. Проте спокійне та безтурботне життя у Благовіщенці було затьмарене подією, яка увійшла трагічною сторінкою в історію Свято-Преображенського храму.
Вбивство священика та його дружини
У ніч з 21 на 22 квітня 1886 року були жорстоко вбиті священик Роман Краснокутський та його дружина Ганна Краснокутська (у дівоцтві Еккъ).
Роман Краснокутський народився 1819 року в селі Манвелівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. У 1841 році був висвячений на сан священика до Покровської церкви села Олексіївки Олександрівського повіту, але вже незабаром переселився до сусіднього села Благовіщенка, де й жив до кінця своїх днів.
Ось як у статті «Катеринославських єпархіальних відомостей» охарактеризували діяльність священика:
«45 років життя в одному приході! Рідкісний приклад і гідний наслідування. Протягом сорокап’ятирічного періоду у о. Краснокутського були найкращі стосунки до своїх парафіян. Отець Краснокутський був суворим виконавцем своїх пастирських обов’язків. Він був ревним служителем церкви, справним проповідником і зразковим учителем народу…»
Здавалося б, такий тривалий період служіння в одній парафії і такі теплі стосунки з парафіянами могли б стати повною гарантією безпеки священика, любові та відданості народу до нього. А тим часом дійсність представила повну протилежність: священика та його дружину було вбито у власному будинку.
Ще більшого трагізму ситуації додає той факт, що вбивцями подружжя стали три односельці, один з яких (24 років зроду) був вихованцем священика і, як кажуть, вхожий до його будинку.
Не вдаватимемося до подробиць жорстокого і, слід зазначити, заздалегідь спланованого злочину, але вже вранці 22 квітня злочинців було затримано. Як з’ясувалося пізніше, єдиним мотивом злочину стало бажання видобути грошей, а ціна двох відібраних життів склала 256 рублів.
Вбивство отця Краснокутського стало важким ударом для жителів Благовіщенки, адже він був не просто священиком, а й головою великої благовіщенської сім’ї, за порадою та допомогою до якого йшли старі та молоді.
Але час йшов і незабаром на священне місце було призначено нового пастиря. У 1898 році при храмі було затверджено церковно-парафіяльне піклування з 37 осіб, головою якого став священик Олександр Краснопільський.
Село Благовіщенка та Свято-Преображенський храм на початку ХХ століття
На початку ХХ століття у Благовіщенці мешкало вже близько 6 тисяч осіб, працювали 1 паровий млин, 12 цегельно-черепичних заводів, 3 лавки та 3 земські школи, одна з яких була заснована ще отцем Романом Краснокутським у 1850-і роки як церковно-парафіяльна, а вже в 1870-і роки (за сприяння барона Миколи Корфа) перетворена на земську.
Храм на честь Преображення Господнього був головною окрасою села і з роками ставав тільки красивішим.
Він розташовувався за гарною кам’яною огорожею в оточенні великого парку. Утримання храму обходилося у 300 рублів, а у складі притча було 2 священика (Павло Васильович Васильєв і Снегуровский Ананій Опанасович) і 2 псаломщика (Лев Федорович Чайкін і Сергій Олександрович Капустянський). Священики мешкали в церковних будинках, один з яких зберігся до нашого часу.
Храм у часи безбожжя
І знову спокійне і розмірене життя благовіщенців було перервано, але цього разу низкою важких випробувань, з якими зіткнулася країна у перші десятиліття ХХ століття (революції, війна, голод). Коли ж жителі Благовіщенки особливо потребували підтримки та духовної допомоги, до Благовіщенки докотилася хвиля войовничого атеїзму, яка на своєму шляху знищила вже не одну сотню релігійних будов.
1933 року датується нова трагічна сторінка історії Свято-Преображенського храму, коли безбожники зруйнували південну та північну гілки будівлі, щоб позбавити її хрестоподібної форми. За допомогою коней і трактора атеїсти зірвали купол і хрест, а насамкінець знищили ікони та все церковне начиння, супроводжуючи своє безчинство криками «Бога немає!». Кажуть, ще довго місцеві жителі у вікнах зганьбленого храму бачили святі лики, які проступали там час від часу, незважаючи на ретельні спроби їх забілити.
Будівлю зганьбленої святині пристосували спочатку під спортзал, згодом на сільський клуб, а потімзерносховище.
Під час німецької окупації напівзруйнований храм поновив свою роботу. Служив у ньому отець Ананій. Коли 1943 року під час звільнення радянськими військами над селом гуркотіли вибухи артилерійських снарядів, старенький священик, стоячи на колінах, старанно молився. Кажуть, що сила його молитви була настільки велика, що жоден снаряд не потрапив до храму, а село дивом уникло катастрофічних руйнувань.
Аж до 1959 року жителі Благовіщенки приходили в церкву до отця Ананія за порадою, розумною настановою та полегшенням душевних скорбот. Остання служба у храмі Преображення Господнього відбулася 19 січня 1959 року на свято Богоявлення. Тієї ж ночі храм пограбували, винесли ікони і все церковне начиння. Сільська святиня, втративши хрест, була остаточно закрита, а мешканці Благовіщенки на довгих 30 років залишилися без духовної втіхи.
Відродження храму
Незважаючи на тривалий безцерковний період, віра в серцях благовіщенців не згасла і вже 1990 року з ініціативи мешканців Благовіщенки розпочалася реставрація старовинної напівзруйнованої святині.
Поступово було відновлено північний і південний вівтарі, дзвіниця, підкупольний барабан і грати на вікнах, а вже у 1991 році на храм поставили купол і хрест.
Згодом цегляний фасад зі слідами реставрації було оштукатурено, а останні кілька років повністю пофарбовано. Слід зазначити, що незвичайне кольорове рішення фасаду не лише підкреслило індивідуальність Свято-Преображенського храму, а й надало старовинній будові надзвичайної легкості та свіжості.
Сьогодні повністю відреставрований Свято-Преображенський храм є головною прикрасою та пам’яткою Благовіщенки, а також джерелом радості та духовної сили для мешканців та гостей села.
Як знайти: Запорізька область, Більмакський район, село Благовіщенка
Відвідування: безкоштовно
Цікаві місця поблизу
