МУЗЕЙ «МЕННОНІТСЬКА САДИБА» У СЕЛІ ВЛАДІВКА

В останні роки в Україні значно зріс інтерес до історії та культури менонітів.

Менноніти — це унікальна етноконфесійна спільність, яка за більш ніж двохсотлітній період проживання в Україні, залишила не лише помітний слід в її історії, а й багату архітектурну спадщину. Однак, незважаючи на вагомий внесок менонітів у розвиток степового лісівництва, запровадження передових методів землеробства, освоєння та інтенсивний економічний розвиток південного регіону країни, в Україні досі не існує повноцінного музею історії та культури цієї спільноти.

І поки в державних музеях познайомитися з її побутом можна лише на тимчасових тематичних виставках і, частково, у загальних залах періоду XIX-XX сторічь, то у приватних музеях (хоч поки що й нечисленних) можна набагато глибше поринути в атмосферу менонітського побуту та доповнити своє уявлення про традиційний спосіб життя менонітської громади.

_{Музей «Меннонітська садиба» в селі Владівка}

У Запорізькій області є два такі музеї: перший знаходиться у селі Ручаївка Запорізького району (але, на жаль, цей музей вже кілька років не функціонує); а другий, який мені вдалося особисто відвідати ще влітку 2020 року, знаходиться у Владівці Чернігівського району. Але перш, ніж приступити до розповіді про те, які предмети побуту експонуються в цьому музеї, гадаю, було б правильним спочатку розповісти трохи про історію села, в якому він знаходиться.

Владівка = Гіршау + Вальдгейм

Владівка — невелике, але затишне село, яке розташувалося на берегах річки Бегім-Чокрак.Сучасна Владівка територіально об’єднала дві колишні менонітські колонії — Гіршау і Вальдхгейм. Колонія Гіршау, заснована 1848 року — це сьогодні західна частина села, в якій, до речі, практично нічого не збереглося з менонітського минулого.

Центральна та східна частини села — колишня колонія Вальдгейм (вона ж Польща, Лісове, Рот-Фронт та Річне), заснована 1836 року менонітами-переселенцями з лісистої Волині. У перекладі «Вальдгейм» означає — «лісовий дім» і хоч ця назва здається не зовсім підходила для колонії, заснованої в безлісому степу, дбайливі колоністи старанно працювали, щоб якнайшвидше озеленити своє поселення. Їхні старання були винагороджені і вже у 1851 року у сільських розсадниках зростало понад 100 тисяч дерев.

До початку ХХ сторіччя у Вальдгеймі функціонували дві школи (початкова та середня), дві менонітські церкви (класична та церква Менонітського Братства), пошта, кілька магазинів, а також лікарня на 50 ліжок, побудована в 1908 році коштом сім’ї Корнеліуса Варкентина.

У колонії також працювали кілька млинів (парових та вітряних) та два великі заводи — «Товариство Абрама Унру і К°» і завод сільгоспмашин, що належав відомим місцевим підприємцям — родині Нейфельд. Завод Нейфельда був широко відомий за межами Молочної колонії. Тут випускали косарки, кінні молотарки та іншу сільгосптехніку. У 1900 році завод Нейфельда було перетворено на акціонерне товариство «І.Й. Нейфельд і К°», яке мало дочірні підприємства у Гришині, Оренбурзі та Оріхові.

Після революції завод сільгоспмашин Нейфельда було націоналізовано і трохи пізніше перепрофільовано під випуск тракторів, але вже 1925 року його демонтували, а обладнання частково перевезли до Токмака. Великий паровий млин, який також належав акціонерному товариству, було спалено німцями, що відступали в 1943 році.

Та й на самих Нейфельдів чекала не менш драматична доля. Під час революції підприємці, залишивши все нажите майно, виїхали до Криму, а повернувшись через деякий час до рідного села, були змушені орендувати у держави власний млин.

Сьогодні про менонітське минуле села Владівка нагадує лише значно видозмінена будівля лікарні, кілька старих будинків та пам’ятна табличка на стіні школи, побудованої на місці колись знаменитої фабрики Нейфельда.

«Меннонітська садиба»

Правду кажучи, з таким «непримітним» списком пам’яток, Владівка так і залишалася б непомітною для туристів та мандрівників, якби не музей, створений стараннями історика та краєзнавця Миколи Миколайовича Єрьоменка.

Раніше музей «Меннонітська садиба» розташовувався у сусідньому селі Богданівка, у великому менонітському будинку, але кілька років тому він переїхав до Владівки.

Будинок у Богданівці — _{Будинок в Богданівці, де раніше розташовувся музей}

У Владівці музей займає кілька приміщень — житловий будинок та господарські будівлі, кожна з яких наповнена цікавими експонатами.

У господарських будівлях, які сьогодні виступають у ролі приміщень приватного музею, можна побачити велику колекцію цегли та черепиці, різноманітний сільгоспреманент та родзинку музею — велике ковальське хутро.

У дворі музею розставлені кам’яні жорна, а в центрі велика кам’яна ванна.

Основна експозиція музею знаходиться усередині колись житлового будинку, на західній стіні якого висить табличка «Застраховано у Варшавському товаристві. 1870».

Тут можна побачити колекцію посуду, прасок, гасових ламп, а також програвачі, старовинні дзеркала, картини (на яких відображені епізоди з життя менонітів та визначні діячі того часу), і, звичайно, годинник — обов’язковий атрибут менонітського житла.

Не побачила я тут лише скрині — головного символу добробуту. Саме в пошуках добробуту два сторіччя тому їхали меноніти в неосвоєний степ, але не досягнувши його тут, назавжди покидали землі, які вже стали рідними для них. А тому відсутність скрині тут дуже показова і символічна…

Прогулюючись кімнатами приватного музею «Меннонітська садиба», приходить усвідомлення того, що ми не можемо змінити історію, але в наших силах зберегти пам’ять для нащадків!