Є в Мелітопольському районі одне непримітне, навіть можна сказати – антитуристичне місце. Приїжджаючи сюди, складно уявити, що всього лише один дуб, два фрагменти огорожі та купа цегли в старому парку, можуть послужити своєрідною машиною часу і за мить перенести на століття назад, занурюючи у вир найцікавішої історії…. Історії про колишню велич, довжиною в півтора століття, останню крапку в якій поставила людська жадібність.
У пошуках руїн тієї самої величі, дороги приводять до села Зарічне, офіційною датою заснування якого вважається 1906 рік. Однак історія села почалася ще в 1860-ті роки, коли тутешні землі, що звільнилися після відходу ногайців до Туреччини, викупив землевласник Генріх Реймер, де він заклав молодий парк і звів садибу Реймергоф.
Через деякий час садиба Реймера разом із молодим парком перейшла у власність сімейства Классенів, рід яких починається від Абрама і Марії Классенів (уродженої Шредер).
Абрам і Марія Классени володіли досить завидними статками, які з успіхом примножували рік за роком. У 1865 році Классени придбали земельну ділянку в розмірі 1600 десятин землі недалеко від Херсона, де і почали вити своє родове гніздо Давидфельд. А їхні п’ятеро дітей: Давид, Гергард, Генріх, Марія та Агнеса, пізніше продовжили свій рід на території трьох нинішніх областей – Запорізької, Донецької та Херсонської.
До сіл Зарічне і Лугове, про які йтиметься нижче, безпосереднє відношення мали два брати – Давид і Генріх Классени.
Старший Давид, за правом успадкування, володів батьківським хутором Давидфельд. Згодом Давид передав управління хутором своєму старшому синові Миколі, а сам влаштувався на південь від колонії Альтонау (село Травневе) в економії Пригір’я (сьогодня село Лугове Мелітопольського району), загальною площею 1200 гектарів.
У центрі економії, в оточенні безлічі госпбудівель, Давид звів неймовірної краси будинок на 38 кімнат.
Прикрашали маєток купальний будинок на березі озера з артезіанською свердловиною, фруктовий сад і виноградники. На госпдворі розводили екзотичних тварин, а в збудованій раніше печі випалювали цеглу та черепицю.
Давид Классен любив відпочивати на “Кам’яній Могилі” та полювати в околицях.
Молодший брат Давида – Генріх Классен, недовгий час проживав у Маріїнському хуторі (зараз Донецька область), але наприкінці ХIХ століття, як і старший брат, влаштувався в Бердянському повіті, в садибі Раймергоф (село Зарічне Мелітопольського району), що межує з економією Пригір’я.
Генріх Классен не поступався братові. У Реймергофі, поруч зі старою садибою Реймера, він звів особняк на 74 кімнати і збільшив у розмірах до 13 га закладений раніше парк (Еліта). Рідкісні для того часу сорти дерев, які виписували з-за кордону, і ставок із лебедями були головною прикрасою парку. Справою життя Генріха Классена було розведення коней у стайнях, які квадратом оточували хазяйський будинок, що височів у центрі. Коли господар виїжджав на прогулянку, то прив’язував коней біля арок парадного в’їзду.
Деякі «вихованці» Генріха навіть поповнили імператорські стайні.
Можна сказати по праву – край процвітав, оброблялися сади і поля, місцеві жителі наймалися на роботу… А разом із тим наближалася революція і Перша світова війна.
З початком Першої світової війни в історії сім’ї Классен настала чорна смуга. Хаос, що запанував, змусив колоністів на довгий час залишити свої маєтки і знайти притулок у колонії Альтенау (нині село Травневе).
Під час окупації австро-німецькими військами настало відносне затишшя, і Класени мали змогу повернутися до оселі, яку невдовзі залишили знову і вже назавжди.
Історія сімейства Классенів у нинішніх селах Зарчене і Лугове закінчилася з початком Жовтневої революції.
Сім’я Генріха з Реймергофа (Зарічне) переїхала в Гальбштадт (Молочанськ), і після його смерті в 1923 році, мігрувала до Канади. Сім’я Давида знайшла притулок в Орлоффі (Орлове), де так само знайшли притулок і сім’я його ще одного брата, Гергарда. Там вони вели жебрацький спосіб життя, рятуючись від голоду посилками закордонних родичів
Синові Давида – Миколі, який під час революції втік до Херсону зі своєю сім’єю з Давидфельда, вдалося першому емігрувати спершу в Німеччину, а згодом у Канаду, тим самим проклавши шлях для решти з родини Классенів. Але, на жаль, не всі дочекалися цих часів. Багато хто назавжди залишився в українській землі.
А на дві процвітаючі економії, старанно збудовані працьовитими менонітами, чекала трагічна доля
Дім Давида в Луговому знищили 1943 року відступаючі окупанти, не відставивши від нього каменя на камені.
Зараз про колишню велич економії Пригір’я нагадує лише кілька госпбудівель, що обіцяють звалитися день у день на голови сільськогосподарських тварин, які там мешкають. А зневіра, що запанувала в залишках села, ясно дає зрозуміти одне – село вимирає.
Будинок Генріха, в Зарічному, після війни служив ще місцевим клубом, але і його вік, на жаль, був недовгим. Залишки його руїн, що ледь збереглися, були знищені людською жадібністю. За розповідями місцевих, невідома жадібна особа з метою наживи, перерила екскаватором і без того зруйновані стіни будинку в пошуках мідного котла. Пошуки успіхом не увінчалися, а стіни садиби назавжди змішалися із землею в заростях колись величного парку.
Та й від самого парку залишилася тільки назва. Забутий і недоглянутий протягом кількох десятиліть, зараз він більше нагадує звичайну лісопосадку. І тільки рідкісні столітні дуби видають його благородне походження.
Місцеві з якоюсь дещицею смутку розповідають чутки й легенди про сімейство Классенів, нарікають на те, що нещодавно зруйнувався історичний туалет, а унікальний семистовбурний дуб дуб у парку «Еліта» хочуть зрубати.
Приїжджаючи до руїн маєтку сім’ї Классен, мимоволі відчуваєш незрозуміле відчуття туги й самотності, немов із колоністами, що пішли звідси, ці землі назавжди покинув Бог.
Як знайти маєток родини Классен: Запорізька область, Мелітопольський район, село Зарічне.
Відвідування: безкоштовно
Координати паркану тут
Координати парк «Еліта»
Координати стайні тут
Цікаві місця поруч
