Якимівка – це велике село, розташоване в центрі Нижньогірського району, в пониззі долини Салгіра. Ким і коли було засновано Якимівку, достеменно невідомо. Згідно з одними літературними джерелами, перша згадка про село відноситься до початку XIX століття.
Мар’янівка – невелике село, розташоване в рівній та одноманітній місцевості, де немає ні річок, ні озер, ні якихось інших природних пам’яток, а однотипний сільський ландшафт урізноманітнюється лише клаптями різнокольорових полів, зшитих між собою зеленими нитками лісопосадок.
В Запорізькій області є храм, стіни якого частково пофарбовані в насичено-яскравий, хоч і досить рідкісний для Церкви колір, і побачити його можна в селі Благовіщенка Більмацького району.
На західній околиці Розкішного будівля, яка вибивається із загальної картини типових сільських будинків і є не лише унікальною для Північного Криму, а й повністю відповідає назві цього населеного пункту.
Що таке магазин? Сучасні словники визначають “магазин” як підприємство роздрібної торгівлі, розташоване в стаціонарному будинку. Якщо ж ми заглянемо в тлумачний словник, складений у середині ХІХ століття етнографом і лексикографом Володимиром Івановичем Далем, то насамперед прочитаємо, що магазин — це «будинок чи приміщення для складки та зберігання якихось запасів», причому далі автор уточнює, що у такому значенні «магазин» найчастіше вимовляється народом як «магазей, магазея або гамазея».
Сьогодні на багатьох інтернет-майданчиках можна зустріти інформацію про те, що міст, який по-кіношному «підпалили бурнаші», зберігся до теперішнього часу і знаходиться він в селі Тягинка Бериславського району. Ця бульварна версія настільки добре прижилася серед туристів і мандрівників, що у мирний час до залізного мосту регулярно приїжджали охочі прогулятися слідами «невловимих».
Сьогодні Білорічанське — село однієї вулиці на три десятки будинків, добра половина яких уже нежитлова, занедбана та руйнується. Білорічанське стрімко вимирає і, якщо найближчим часом нічого не зміниться на краще, то швидше за все, вже через кілька десятиріч воно, як і колись сусіднє село Царицина, теж зникне з карт і пам’яті нащадків.
Офіційною датою заснування Мордвинівки вважається 1871, хоча її історія почалася набагато раніше (наприкінці XVIII сторіччя), коли землі на березі річки Молочної були даровані капітану 1-го рангу грецького походження – Ламбро Качоні.
Ходить легенда, що в 1787 році, повертаючись із подорожі Кримом до Царського Села, кортеж Катерини II зупинився на ночівлю за косогором біля річки Каратиш. Імператриця вирішила особисто прогулятися добротним кам’яним мостом, який, згідно з легендою, був спеціально зведений через річку перед початком подорожі ЇЇ Величності в південний край Росії. Спершись на один із стовпів (щоправда, який саме — невідомо), государиня промовила: “Я повернула те, що було відірвано!”. З того часу на кожного, хто торкнеться стовпа, чекає успіх у комерційних справах.
Зйомки «тюремної» сцени знаменитого художнього фільму «Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна» проходили на стрімкому березі річки Козак між херсонськими селами Ольгівка та Львово, а роль в’язниці виконував старовинний амбар поміщика Писарєва.
