«Давним-давно, коли настали Великі холоди, мамонти прийшли з Півночі до Африки і стали слонами», – пояснювала Велика Слониха хороброму мамонтенятю, яке перетнуло на крихітній крижині цілий океан у пошуках своєї мами.
Дослухавши до кінця зворушливу казку Діни Непомнящої «Мама для мамонтеняти», моя молодша донька зацікавлено запитала:
– А тут раніше теж жили мамонти?
– Щодо шерстистих мамонтів не можу сказати точно, – відповіла я. – А ось їхні давні предки, настільки давні, скажімо, як прабабусі й прадідусі, дійсно жили. Учені їх називають Південними слонами!
Шлях від південного слона до шерстистого мамонта
Південний слон, раніше відомий як Archidiskodon meridionalis, у сучасній систематиці визначається як представник роду мамонтових і має нову наукову назву – Mammuthus meridionalis, тобто Південний мамонт (однак у даній статті ми називатимемо його по-старому – південним слоном або архідискодоном).
Перші представники архідискодонів з’явилися в Африці приблизно 2,6 мільйона років тому. Вони походять від найдавнішого представника мамонтових – Mammuthus subplanifrons.
Спочатку південні слони мешкали тільки в межах рідного континенту, проте лобастим гігантам дуже швидко набридло борознити простори винятково одного материка, і вони рушили в Євразію, куди вже встигли прокласти шлях більш давні мастодонти.
У міру розселення, південні слони видозмінювалися і вдосконалювалися, адаптуючись до нових кліматичних умов. Спочатку вони підросли, збільшили в розмірах свої і без того значні бивні і покрилися негустою шерстю, пристосувавшись таким чином до життя в степовій зоні. Цей «покращений» вид слонів/мамонтів отримав назву степових або ж трогонтерієвих (Mammuthus trogontherii).
Степові слони, подібно до своїх предків, продовжували неспішно, так би мовити, з властивою їм слоновою повільністю, подорожувати світом, освоюючи все нові й нові території. Через Берінгію вони проникли до Північної Америки, де еволюціонували в мамонта Колумба (Mammuthus columbi) – одного з найбільших представників сімейства слонових, що коли-небудь існували.
А от ті степові слони, що залишилися в Сибіру й адаптувалися до його суворих кліматичних умов, навпаки, стали суттєво нижчими за своїх попередників, відростили густу шерсть і жировий горб, зменшили в кілька разів свої вуха, які були потрібні їм колись для терморегуляції, й перетворилися на вже добре відомих нам шерстистих мамонтів (Mammuthus primigenius).
Проіснували шерстисті мамонти на Землі понад 400 000 років. А потім вимерли, приблизно 10-14 тисяч років тому, хоча невеликі популяції мамонтів жили ще порівняно недавно, близько 4000 тисяч років тому, на острові Врангеля.
Життя південних слонів у Північному Приазов’ї
Але давайте повернемося до південних слонів – своєрідної перехідної ланки в еволюції мамонтів. Ці могутні травоїдні мешкали майже по всій Євразії, про що свідчать численні знахідки на території Італії, Іспанії, Франції, Англії, Болгарії, України, Росії та інших країн.
Водилися південні слони і в Північному Приазов’ї, яке на рубежі верхнього пліоцену – нижнього плейстоцену (2,5 мільйона років тому), виглядало зовсім інакше, ніж сьогодні.
Азовського моря в нинішньому вигляді ще не існувало. Утім, і інших морів тут у ту епоху теж не спостерігалося – все через регресію (відступ) стародавнього моря. Зате річки тут були. У їхніх заплавах тягнулися змішані ліси, представлені добре знайомими нам хвойними та листяними породами дерев: сосна, дуб, ялиця, липа, вільха, рідше бук. А ось з екзотичних рослин зустрічалися хіба що папороті, та й то не в достатку.
На вододілах же, навпаки, панував степ, представлений злаково-різнотравними асоціаціями.
Тваринний світ тутешнього лісостепу був вельми різноманітним і насиченим – від дрібних гризунів та зайцеподібних (ховрахи, малі пищухи й тушканчики) до представників величної мегафауни (гігантські олені, еласмотерії та шаблезубі кішки).
Однак найбільшим представником місцевої мегафауни був, безперечно, південний слон. Зріст цих велетнів сягав 4,5 метрів у холці, а маса перевищувала 10 тонн (для порівняння сучасний африканський слон виростає до 3-3,8 метрів і важить близько 3-5 тонн). Харчувалися південні слони листям, молодими гілками і пагонами, споживаючи на день близько 400 кг зелені. За трапезою вухаті гіганти проводили більшу частину часу, адже для того, щоб насититися, слонам доводилося постійно жувати.
Здається, жоден дрімучий ліс не зміг би витримати нескромні апетити навіть одного велетня, не кажучи вже про сім’ю або стадо. Проте палеонтологічні знахідки в прибережних зсувах між Бердянськом і Приморськом свідчать про те, що південні слони тут були не рідкістю. Фрагменти їхніх скелетів у різний час знаходили і вчені, і краєзнавці, і просто місцеві жителі. А 1940 року сталася воістину унікальна подія: за чотири кілометри від міста Ногайська (нині – Приморськ) було знайдено майже повний скелет південного слона.
З Приазов’я, значить – унікальний!
Подібні знахідки – справжня рідкість навіть за світовими мірками. За даними палеонтологів, до теперішнього часу у світі сім відносно комплектних скелетів південних слонів. Тим часом, скелет ногайського слона зберігся майже повністю.
Як встановили фахівці, рештки належали старому самцеві, якому на момент смерті було не менше 80-100 років. Висота тварини за життя сягала 4,5 метрів, довжина бивнів перевищувала 1,5 метра, а їхній діаметр у середній частині становив 25-30 сантиметрів.
Складно навіть уявити, що такі велетні колись спокійно і статечно крокували степами Північного Приазов’я в пошуках їжі та води.
Скелет південного слона залягав на глибині 24 метри в гравелистих пісках куяльницького ярусу, іншими словами – у відкладеннях стародавньої річки, які, власне, і вберегли його від руйнування. Особливий інтерес представляє поза, в якій його було виявлено: обидві задні і права передня кінцівки були підібгані під черево, а передня ліва – витягнута у напрямку бивня. Голова тварини була закинута на 45º.
Може здатися, що такі деталі несуттєві, однак, з огляду на положення скелета і стратиграфію його залягання, виникає думка, що старий самець прийшов на водопій до річки, на березі якої і закінчив свій життєвий шлях.
Безумовно, це лише авторське припущення, що не претендує на наукову точність, але все ж хочеться вірити, що цей велетень прожив мудре і по-слонячому щасливе життя.
Скелет – під арешт!
Через приблизно 2,5 мільйона років після смерті південного гіганта (якщо бути точніше – восени 1941 року, в період німецької окупації), його скелет було повністю витягнуто із землі і відправлено до Німеччини (докладніше з історією цієї знахідки можна ознайомитися тут).
Після закінчення Другої світової війни, скелет південного слона з Приазов’я разом з іншими культурними та науковими цінностями було повернуто до СРСР. У 1951 році унікальний екземпляр повністю змонтували і виставили в мамонтовому залі Зоологічного музею в Санкт-Петербурзі, де він експонується і донині.
Повернення південного слона в рідну землю
А ось на батьківщині південного слона історія унікальної знахідки за багато десятиліть покрилася пилом забуття так само, як заросло травою і точне місце розкопок. Пам’ятали про це хіба що краєзнавці, співробітники музею та деякі жителі міста.
Однак 2021 року активісти та волонтери вирішили нагадати жителям Приморська і Запорізької області про історичну подію і зробили це в нестандартний спосіб: у центрі міста створили яскравий мурал із зображенням південного слона, а на околиці – встановили арт-об’єкт у вигляді черепа і бивнів тварини в натуральну величину.
Ініціаторами проєкту створення нової пам’ятки виступили одразу кілька місцевих громадських організацій: ГО «Спілка краєзнавців Приморська», ГО «Безпека і добробут» та ГО «Приморськ 24/7». Реалізовано проєкт було за підтримки Програми ООН із відновлення та розбудови миру. А ось у життя втілили цю ідею два талановитих майстри – Андрій Соловйов і Андрій Гатаулін.
Арт-об’єкт було виконано з армованого бетону і встановлено у безпосередній близькості від місця розкопок, які проводили на узбережжі Азовського моря в 1940-1941 роках.
Поруч із незвичайним арт-об’єктом, концепція якого повною мірою відсилає до історичної знахідки, встановили інформаційний стенд, а вздовж спуску до моря облаштували зону відпочинку.
До речі, віднедавна прибережна смуга між Приморськом і Борисівськими кручами називається «Узбережжя слонової кістки», прогулюючись яким мимоволі вдивляєшся у високі глиняні кручі, сподіваючись побачити своєрідний привіт із пліоцену. І хто знає, можливо, саме вам ці багаті на палеонтологічні знахідки, багатометрові кручі відкриють ще одну таємницю нашого доісторичного минулого.
А якщо й ні, то в будь-якому разі ви зможете прогулятися по прибрежних кручах й перейнятися незвичною атмосферою місця, де 2,5 мільйона років тому ступали гордою ходою стародавні предки шерстистих мамонтів – величні й шляхетні Південні слони.
– Мамо, а ті слони, які зараз живуть в Африці, все таки походять від мамонтів? – безтурботно кружляючи навколо високого бетонного бивня і, ніби між справою порівнюючи свій зріст із висотою останнього, запитала мене донька.
– Ні, не від мамонтів. – завзято посміхнувшись, відповіла я. – Але це вже зовсім інша історія.
Як знайти: Запорізька область, місто Приморськ
Відвідування: безкоштовно
PS: таке м’яке мамонтеня було знайдено на виїзді з села Атманай
Цікаві місця поруч
