На північно-східній частині Запорізької області, де одноманітність рівнинного пейзажу урізноманітнюється лише звивистим, місцями пересихаючим, руслом річки Верхня Терса та рідкісними острівцями невисоких дерев, розташувалося невелике село Терсянка. Своєю назвою Терсянка завдячує вищезгаданій річці, яка здавна називалася Терсою тому, що текла не на південь, як усі річки Північного Приазов’я, а в протилежному, північному напрямку («терс» з тюркського означає «протилежний, зворотній»).
Проїжджаючи вулицями Терсянки, неважко здогадатися, що минуле села нерозривно пов’язане з німцями — то тут, то там, серед звичайних сільських будиночків виростають добротні старовинні німецькі споруди: школа, сільрада та пошта (хоча, правду кажучи, приваблюють вони все ж таки більше краєзнавців та істориків, ніж звичайних туристів). А ось на околиці села, точніше при в’їзді до нього з боку Новомиколаївки, стоїть будівля, яка є головною архітектурною пам’яткою Терсянки та яскравою пам’яткою присутності німців у її минулому — лютеранська церква святих Петра та Павла.
Німецька історія
І хоч минуле Терсянки нерозривно пов’язане з німцями, які оселилися тут у 1859 році, історія села розпочалася набагато раніше, а якщо бути точніше, у 1780 році, коли князь Прозоровський заселив землі рангової дачі кріпаками зі своїх полтавських маєтків.
На картах 1790 року між двома невеликими закрутами річки Верхньої Терси вже значиться село Михайлівка. Варто зазначити, що це село значитиметься там аж до початку ХХ століття, проте жодної інформації про ньоого знайти не вдалося через те, що ні в метричних книгах, ні в інших доступних джерелах Михайлівка не згадується.
У 1859 році біля балки Куцої, що розташовувалася трохи північніше від Михайлівки, на землях, куплених у поміщика Устюка, виникло невелике німецьке село. Його засновниками були 14 вихідців із колонії Альт-Нассау (сьогодні село Виноградне скасованого Токмацького району).
Нове село отримало назву Фріденфельд, що в перекладі означає «Мирне поле». Згодом Мирне Поле, максимальна чисельність населення якого становила лише 329 осіб за переписом 1897 року, стало центром Канкринівської колонії. А вже на початку ХХ сторіччя у селі розпочалося будівництво лютеранської церкви, яка була єдиною на довколишні 60 верст.
Будівництво храму велося на кошти лютеранської громади, яка на початку ХХ сторіччя вже налічувала 3000 осіб (це були не лише жителі Фріденфельда, а й інших німецьких сіл та хуторів). Комісію з будівництва кірхи очолював єпархіальний архітектор Полтавської губернії – Туровець. За рекомендацією архітектора церква була побудована із застосуванням залізобетонних конструкцій, а зовні викладена червоною цеглою (яка вироблялася в кількох навколишніх селах). Незважаючи на значний розмір будівлі (22 саженя завдовжки і 10 саженів завширшки) та дорожнечу граніту, останній використовувався в будівництві фундаменту та сходів храму. Прикрашала будівлю башта-дзвіниця зі шпилем (загальною висотою 26 метрів).
Будівництво великої та світлої церкви (а такою вона була тому, що освітлювали її 16 великих стрілчастих вікон), обійшлося громаді 90 000 царських рублів. До речі, віконні металеві рами, прикрашені синіми вітражами, виготовлялися за спецзамовленням у Катеринославі.
Внутрішнє оздоблення церкви не поступалося зовнішньому, а головною особливістю в оздобленні храму були ряди гарних рожевих мармурових колон, які тяглися вздовж церковних стін.
Багато предметів внутрішнього інтер’єру, у тому числі люстри, прикраси для вівтаря та кафедри, а також відомий орган фірми «Бах і Шунт», доставлений прямо зі Штутгарта, подарували благодійники.
Відкриття церкви стало довгоочікуваною подією для всієї лютеранської громади і являло собою грандіозне, за мірками того часу, видовище.
Вранці 5 червня 1911 року на всіх дорогах, що ведуть до села, вирувало життя. Катилися візки шевців, високі елегантні фаетони, пошарпані авто, прибували численні екіпажі. Люди незабаром стали заповнювати просторе – на 1200 місць, церковне приміщення. І вже неможливо було втиснутися навіть у проходи. Величний переспів дзвонів полився з дзвіниці в церковні зали.
Наступного дня після відкриття у церкві відбувся святковий благодійний концерт, який приніс лютеранській громаді значну суму – 603 рублі. На органі виконував духовну музику, запрошений із Одеси, маестро Гольц.
Німецька кірха в часи безбожжя
Але гучним дзвонам лютеранської кірхи дзвеніти судилося недовго … У 1934 лютеранську церкву святих Петра і Павла закрили, церковне добро вивезли, а високу вежу зі шпилем зруйнували. Пастора церкви, Симона Клодта, заарештували та розстріляли, а в гарній неоготичній будівлі відкрили сільський кінотеатр.
Восени 1941 року, за тиждень до початку німецької окупації, тутешніх обрусілих німців було депортовано до Казахстану, а на картах село, яке значно розрослося на той час, вже значиться Терсянкою. У післявоєнний час будівля колишньої церкви довгий час служила зерносховищем і тільки в 1980-і роки, після проведеного капітального ремонту, вона знову відчинила свої двері, тільки вже як сільський будинок культури, яким і залишається досі.
Кірха (церква) в Терсянці. Сьогодення
За 110 років існування, німецька кірха в селі Терсянка була значно змінена та перебудована, але незважаючи на це, в її стінах досі збереглися автентичні елементи внутрішнього оздоблення — на підлозі плитка Бергенгейма з центральним візерунком, мармурові колони вздовж стін (правда замість натурального мармурового візерунка їх «прикрашає» шар світло-синьої фарби), ребриста стеля та металеві віконні рами, які вже частково втратили скло.
Загалом зовнішній вигляд кірхи сьогодні красномовно говорить про необхідність термінового ремонту.
Незважаючи на досить непоказний стан, німецька кірха в селі Терсянка є однією з найцікавіших пам’яток Запорізької області, яка протягом сторіччя дбайливо зберігає у своїх стінах не лише історію нашого краю, а й пам’ять про німців, що колись мешкали тут.
Як знайти: Запорізька область, Новомиколаївський/Запорізький район, село Терсянка
Відвідування: безкоштовно
