В усій Запорізькій області не знайти села більш гостинного та привітного, ніж село з гарною і незабутньою назвою «Атманай». В Атманаї є абсолютно все для залучення туристів — мальовнича природа, щедра рибалка, цікаве минуле (пов’язане з французами), історичні пам’ятки, зелена садиба та ініціативні жителі, завдяки старанням яких село широко відоме не лише в Запорізькій області та Україні, а й далеко за їх межами.
Крім того, є в Атманаї і православний комплекс, зведення якого тісно пов’язане з родиною Конюхових та відомим мандрівником сучасності — Федором Пилиповичем Конюховим.
Великий мандрівник, письменник, художник, священик та багаторазовий рекордсмен народився у селі Чкалово Приазовського району. У Чкалово пройшли дитячі та юначі роки пілігриму, і саме звідти 15-річний Федір потай вирушив у свою першу самостійну подорож, коли на весельному човні перетнув Азовське море. Незважаючи на те, що відомий мандрівник уже понад півстоліття проживає на території сучасної Російської Федерації і ходить в експедиції під російським прапором, у 2000-ті роки життя пов’язало його з ще одним запорізьким селом, яке стало Федору Пилиповичу по-справжньому рідним.
Атманай
У селі Атманай уже багато років мешкає брат Федора Конюхова — Віктор. Сюди ж, будучи вже в похилому віці, переїхали й батьки мандрівника. Федір Пилипович не проминув нагоди купити і собі будинок поруч із батьківським, навпроти якого почав зведення невеликої каплиці.
Федір Конюхов неодноразово згадував про неї у своїх книгах, яких за своє життя написав понад два десятки, а в книзі «Сила Віри. 160 днів і ночей наодинці з Тихим Океаном», мандрівник ділиться такими роздумами: «Каплиця в селі Атманай: я будував її, як човен, встановлював купол і дзвони, як оснащував човен; і тепер ти пливеш у потоці часу, що став тобі попутним вітром. Але я бачу, скільки небезпек загрожує моїм збудованим церквам та каплицям. Навколо вирує неспокійне море людської суєти…»
Невеликий оплот православ’я в селі Атманай, будівництвом якого керував Федір Конюхов, а задум у камені втілював Сергій Федоренко, було освячено 9 серпня 2007 року священиком із смт. Кирилівка.
З того часу невелика, але затишна каплиця стала улюбленим місцем відвідування для туристів та гостей села, але з особливим інтересом її відвідують ті, хто знайомий із досягненнями та творчістю Федора Пилиповича.
Всередині каплиці чисто, світло та по-православному типово: хрести, ікони, кадило та пісочний свічник.
На відміну від внутрішнього оздоблення, екстер’єр каплиці вельми незвичайний – її зовнішні стіни прикрашені великими та маленькими якорями, піднятими з дна Азовського моря. Але їхнє перебування тут не випадкове, по-перше, тому, що каплиця була освячена на честь святителя Миколи Чудотворця, який є покровителем мандрівників та моряків. По-друге, зведено її було на згадку про загиблих моряків, рибалок і мандрівників, імена яких увічнені на меморіальних дошках, встановлених на стінах каплиці. А по-третє, якір у християнстві здавна вважався символом надії на порятунок душі (до того ж якір-хрест був широко поширений за часів Київської Русі та козацтва).
Та й сама поява незвичайної каплиці з якорями в Атманаї також не випадкова. Навіть якщо не брати до уваги біографію її творця (адже крім того, що Федір Пилипович є видатним мандрівником, він ще закінчив Одеську мореходку та Ленінградське арктичне училище), постає питання: «Яке ставлення село Атманай має до моряків?». А відношення має саме, що не є, безпосереднє.
Це сьогодні біля атманайських берегів Утлюцького лиману вже не побачити кораблів та інших суден, але ще наприкінці XIX століття в економії, яка належала Миколі Амадейовичу Філіберу (онуку засновника села — Луї Анрі Філіберу) була пристань, звідки баржі, до верху вантажені вовною, сіллю та зерном, вирушали до заморських країн. А вже влітку 1895 року з цієї пристані до дослідницької експедиції вирушив двощогловий кліверний човен «Атманай» з трьома матросами на борту, студентом Московського університету, Л. Л. Конкевичем та керівником експедиції — А. Остроумовим. Цей човен (побудований імовірно в 1882 році) належав Миколі Амадейовичу Філіберу, але влітку 1995 року він передав його в розпорядження Чорноморського Відділу Товариства Рибальства та Рибоводста для експедиції Азовським морем з метою оцінки стану рибальства.
Колодязь та Арка Миру
Але повернімося до православного комплексу. Поруч із каплицею стоїть колодязь св. Великомученика та цілителя Пантелеймона, який також був облаштований стараннями Федора Пилиповича і, як каже пам’ятна табличка, належить усім жителям села.
Третя та остання споруда православного комплексу, яка сьогодні привертає особливо пильну увагу – Арка Миру «Блаженні Миротворці». Арка є свого роду воротами до каплиці Миколи Чудотворця, і подібно до останньої, теж складена з сучасної червоної цегли. Однак уважний відвідувач може помітити в зовнішньому вигляді арки безліч цікавих деталей – старовинна цегла з клеймами (Н. Ф.), що вироблялася в економії Філібера, вставки з дикого каменю, ініціали творців (Ф. К. та І. К), якорі та якірні ланцюги, а ще число 1025 (розтлумачити значення якого у мене не вийшло).
Арку Миру було зведено за сприяння Центру «Право Миру» та його українського відділення, що знаходиться у місті Мелітополі.
Керівником Центру «Право Миру» в Росії є дружина Федора Пилиповича Ірина Умнова-Конюхова. Основні ідея та завдання Центру «Право Миру» – захист міжнародного та громадянського права на законодавчому рівні.
Арку Миру в Атманії було відкрито учасниками Міжнародного російсько-українського форуму «Дорога Миру», присвяченого дружбі Росії та України, та освячено 9 серпня 2013 року.
З моменту освячення Арки Миру як головного символу російсько-української дружби минуло дев’ять з половиною років, за які наш світ безповоротно змінився, а разом з ним закінчилося і мирне життя в Україні — спочатку на Сході, а тепер і в усій країні. Але найнезрозумілішим і казуїстичним здається те, що країна, громадяни якої щиро й самовіддано борються за мир у всьому світі і насамперед докладали всіх зусиль для зміцнення російсько-української дружби, сама цей мир і порушила.
Тепер, окрім усіх ідей і смислів, які автори проекту Арка Миру «Блаженні Миротворці» вкладали у свій витвір, через події, що відбуваються, він набув нового призначення — служити нагадуванням про те, що навіть найміцніша й непорушна дружба може бути тендітною і недовговічною.
На жаль, дружба між російським та українським народами на найближчі кілька поколінь уже неможлива. Але всупереч усьому, дуже хочеться, щоб сьогодні кожен, хто може вплинути на якнайшвидше припинення бойових дій в Україні, і кожен, хто до них причетний, дивлячись на ці фото, подумки пройшов під Аркою Миру в Атманаї і прислухався до заповідей, вигравіруваних на пам’ятних табличках. :
«Блаженні миротворці, бо вони будуть названі Божими синами» (Євангеліє від Матф. гл.5). Нехай кожен, хто пройде через Арку, пам’ятає, що любов до світу – це любов один до одного. Живіть з миром. Примиряйте ворогуючих. Бережіть мир за заповітом Господа Бога».
А той, хто пройде під цією аркою, нехай завжди пам’ятає найголовніше і невід’ємне право — право кожної людини на мирне та спокійне життя.
І звичайно ж щиро хочеться, щоб жителі гостинного села на березі Утлюцького лиману знову мали можливість зустрічати туристів та гостей села під мирним небом, а також продовжувати важливу справу популяризації історії рідного краю.
Цікаві місця поблизу
