Іноді звернути не туди — єдиний спосіб потрапити куди потрібно ©
Щоразу, плануючи нову подорож, потрібно бути готовим до того, що будь-якої миті щось може піти не за планом. Наприклад, можна елементарно збитися з маршруту через те, що відмовив навігатор, загубилися орієнтири або просто щось цікаве відвернуло увагу. Опинившись у такій ситуації, одні мандрівники намагаються максимально швидко повернутися на початковий маршрут, що є єдиним правильним рішенням, наприклад, в умовах пішохідного походу незнайомою місцевістю. Інші ж, якщо дозволяють час та обставини, піддаються духу авантюризму і дають місце випадковості…
Якимівка – туристична?
Рідко який турист цілеспрямовано наважиться приїхати до Якимівки. Ні, зараз аж ніяк не хочеться принижувати цей славетний населений пункт, проте кримські туристи, розбалованні чарівною красою ЮБК та достатком тамтешніх пам’яток, взагалі не поспішають відвідувати північну частину півострова, хоча тут є, на що подивитися і чим здивуватися. А от потрапити до Якимівки випадково, пропустивши потрібний поворот у бік Цвітучого, де збереглася чудова садиба Шатилова-Роговського, туристи та мандрівники все ж таки можуть.
Саме така ситуація і сталася в нашому випадку, а замість очікуваної садиби пряма дорога привела нас до старовинного амбару на околиці Якимівки. Не дарма ж кажуть – випадковості невипадкові!
Якимівка Нижньогірського району
Якимівка – це велике село, розташоване в центрі Нижньогірського району, в пониззі долини Салгіра. Ким і коли було засновано Якимівку, достеменно невідомо. Згідно з одними літературними джерелами, перша згадка про село відноситься до початку XIX століття. Згідно з іншими – місцеві землі забудовувалися в середині XIX століття якимось багатієм-поміщиком, який пізніше продав свій будинок іншим землевласникам – Сальциним (імовірно, йдеться про зниклий хутір Сальцино, який існував в 1 км на захід від Якимівки).
Окрім Сальциних у книзі «Історія міст та сіл України» згадуються ще й інші землевласники – Денікови, які обробляли 3 тисячі десятин навколишніх земель. Чи мали вищезгадані поміщики безпосереднє відношення до історії села Якимівка чи їм належали землі та хутори на її околицях, за допомогою доступних джерел, на жаль, достовірно з’ясувати не вдалося.
Перша документальна згадка про село Якимівка, як про село Ново-Якимівка, зустрічається в «Календарі та Пам’ятній книжці Таврійської губернії на 1899 рік», хоча в аналогічному випуску роком раніше село з такою назвою ще не фігурує.
Село Ново-Якимівка, в якому станом на 1899 рік вже проживав 41 житель, належало до Ак-Шейхської волості, хоча до останньої приписано не було. За селищем значилося 1265 десятин землі, що знаходилася в приватній власності селян та міщан.
Незважаючи на досить скромну чисельність населення (згідно з даними за 1915 рік у селі проживало лише 65 душ приписного та 25 душ стороннього населення), вже напередодні Першої світової війни в Якимівці діяла земська школа, в якій навчалися не тільки юні якимівці, а й діти з сусідніх хуторів та сіл. Вчителювала в Якимівській школі Ганна Михайлівна Міхо.
Основним родом діяльності мешканців села було землеробство, а от тваринництво вважалося другорядним заняттям. У 1915 році у господарстві якимівців загалом лічилося: 110 коней, 120 волів, 48 корів і 255 голів іншого худоби. Своєї прокатно-зерноочисної станції у селищі не було, а найближча до Якимівки станція з прокату сільськогосподарських знарядь знаходилася у волосному центі – селищі Ак-Шейх.
Зате свій амбар в Якимівці був. Міцна цегляна споруда була зведена на околиці села незадовго до революції – у 1913 році.
Та якщо рік будовти ще можно розгледіти на фрононі, то ім’я його власника загубилося у божевільному вирі подій ХХ століття.
Як складалася доля амбару в період Громадянської війни та після її закінчення, відомостей немає, але неважко здогадатися, що в ході націоналізації добротна споруда перейшла до розряду народної власності. Спочатку її пристосували під потреби артілі по спільній обробці землі, організованої на землях Якимівки у 1925 році, а трохи пізніше вона перейшла у розпорядження колгоспу «Дружба», створеного у 1931 році.
У роки Другої світової війни міцні цегляні стіни амбару стійко витримали єдине бомбардування села, в результаті якого на головній вулиці утворилося 10 величезних вирв. Надалі споруда ще довго служила на благо жителям Якимівки як колгоспний склад, і продовжує служити сьогодні, будучи вже не просто господарською будовою, а однією з небагатьох, якщо не єдиною, історичною пам’яткою села.
За більш ніж 100-річну історію свого існування село Якимівка значно змінилося та збільшилось у розмірах, об’єднавшись у 1948 році із сусіднім селом Семекіш. Нині у селі є все для комфортного життя акимівців: дитсадок, школа, амбулаторія, бібліотека та храм. Бракує лише туристів, які, як зазначалося вище, зовсім не поспішають вивчати північну частину півострова.
Але якщо ви все ж таки вирішите познайомитися з визначними пам’ятками Степового Криму і вирушите до однієї з його архітектурних перлин у селі Цвітуче, то обов’язково «випадково» пропустіть потрібний поворот, щоб побачити столітній амбар на околиці Якимівки, адже вивчення саме таких архітектурних пам’яток допомагає нам повною мірою відтворити цілісну картину нашої дивовижної історії.
Як знайти: Республіка Крим, Нижньогірський район, село Якимівка
Відвідування: безкоштовно
Цікаві місця поблизу
