«Я бачив різні моря, але слово честі, немає більш доброго, миролюбного і дружнього моря, ніж Азовське, – так у своїй повісті ‟Хлопчик танцює під дощем” писав Еммануїл Фейгін, – є незвичайна краса в його лагідній покірності, в його любовній готовності віддати людям все, чим воно багате».
Кожна людина, яка побувала хоч раз на Азовському морі, охоче погодиться з тим, що воно по праву вважається найдобрішим, найласкавішим і наймиролюбнішим морем нашої планети, але далеко не кожен сьогодні зможе зрозуміти, про яке саме багатство Азовського моря свого часу писав прозаїк.
З давніх-давен Азовське море славилося унікальними і невичерпними рибними багатствами. Про його рибні багатсва було відомо ще давнім грекам, зокрема географ і історик Страбон у своєму науково-практичному творі «Географія» у 17 книгах повідомляє, що у Меотиді у величезних кількостях водилися пеламюди (рід тунців), а біля східного узбережжя активно виловлювалася риба на соління. Більше того, у Керченській протоці (Боспорі Кіммерійськім), коли в зимовий час він повністю покривався льодом і ставав сухопутним, гангамою (неводом) ловили осетрів, що за величиною не поступалися дельфінам.
Протягом кількох тисячоліть невелика водойма, багата рибою, давала їжу численним народам, що населяли її узбережжя в різні історичні періоди. На подяку за щедрість меоти навали її Темериндою (мати моря), скіфи – Каргулак (багате на рибу), а монголи Булук-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (лящеве море).
Ще сторіччя тому Азовське море займало перше місце у світі з біологічної продуктивності, а з вилову осетрових видів риб – друге, поступаючись першістю лише Каспію. Здавалося, що рибні запаси Азовського моря не вичерпаються ніколи, проте вже в другій половині ХХ століття безмежної щедрості Азова настав кінець.
Під прицілом науки
У колах дослідників природи про зміни в Азовському морі заговорили вже в середині XIX століття. На той час натуралісти вже встигли накопичити достатньо знань як про фізико-географічні особливості Азовського моря, відомих ще за часів Геродота і Страбона, так і сформувати достатнє уявлення про видовий склад іхтіофауни завдяки науковим дослідженням П. С. Палласа, М. Г. Ратке. та К. Ф. Кесслера.
Перше, що викликало велике занепокоєння вчених другої половини ХIХ століття – це обміління Азовського моря, яке нібито відбувалося внаслідок викидання у водойму баласту з великих суден, особливо іноземних. Вивченням цього питання зайнявся академік Бер, здійснивши в 1862 короткочасну поїздку на Азовське море. Незважаючи на те, що факт обміління внаслідок антропогенного впливу підтверджений не був (обміління відбувалося з природних причин і його збільшення, порівняно з колишніми часами, не відзначалося), вчені з ще більшою старанністю взялися за вивчення мілководного моря.
Справу Бера продовжив Микола Якович Данилевський, який влітку 1864 року здійснив поїздку вздовж усього узбережжя Азовського моря і зібрав досить повні дані про азовське рибальство. Згідно з висновками Данилевського, в 1864 в Азовському морі ще не спостерігалося надмірного лову риби, а все, що могло бути вилучити з моря, вилучалося без істотної шкоди для екосистеми. Цікаво, що ситуація з азовським рибальством докорінно зміниться вже через 30 років, коли вчені будуть змушені офіційно визнати факт зменшення червоної риби. Подальші вивчення Азовського моря проводили зоолог Пенго К. К. з Харкова та іхтіолог Кузнєцов І. Д. з Петербурга, проте повноцінно драга дослідника торкнулася дна мілководного моря лише наприкінці XIX століття під час двох наукових поїздок зоолога Олексія Олександровича Остроумова. Роботи Остроумова не лише допомогли оцінити сумні наслідки нераціонального рибальства в Азовському морі, а й значно розширити знання натуралістів про іхтіофауну та екосистему в цілому.
Сьогодні результати наукових досліджень доктора Остроумова викликають ще більший інтерес, оскільки дають сучасній людині повне уявлення про те, наскільки сильно змінилося Азовське море за останні 130 років.
Експедиція “Казбек”
Першу поїздку Азовським морем Олексій Олександрович Остроумов здійснив влітку 1891 року у складі наукової експедиції «Казбек» на борту однойменного військового судна, яке вирушало в море у справах лоцмейстерської служби. У період з 17 по 24 червня на 22 станціях учасниками експедиції в особі гідролога та хіміка проводилися відбори проб води, а зоологом – драгування дна.
Таким чином, у центрі уваги доктора Остроумова опинилися молюски. Повні відомості про знайдені екземпляри він докладно виклав у звіті, опублікованому в 1892 році. Згідно зі звітом, наприкінці XIX століття найбільш поширеними молюсками в Азовському морі були кардії або серцевидки, різнокольоровими стулками яких і сьогодні рясно усіяно практично все азовське узбережжя. У великій кількості в драгу потрапляли також раковини середземноморського лентидіуму і Abra segmentum, а в прибережних водах найчастіше зустрічалися мідії і водяні равлики Theodoxus major (останні у великій кількості в Бердянській південній бухті).
До найрідкісніших молюсків Азовського моря зоолог відніс устриць, гребінців, певні види морських равликів, риссоа чудову та деякі інші види.
Цікаво, що Остроумов зовсім не згадує про такі молюски, як піщана мія, скафарка і рапана, стулки і раковини яких сьогодні можна знайти вдосталь мало не по всьому азовському узбережжю. Відсутність будь-яких відомостей про ці молюски у звіті зоолога пояснюється тим, що згадані вище види є вселенцями і з’явилися в акваторії Азовського моря лише в другій половині ХХ століття.
Також особливу увагу вчений звернув і на розкішне зростання колоній мшанок (Membranipora reticulum), скелетні останки яких у басейні Сарматського моря мільйони років тому сформували величезні мшанкові рифи, які згодом стали основою міцних мшанкових вапняків.
Експедиція “Атманай”
У червні 1895 року доктор Остроумов вирушив у нову наукову поїздку Азовським морем, проте цього разу вже як керівник експедиції, яка була організована Чорноморським Відділом Товариства Рибальства і Рибництва. Свою назву експедиція отримала на честь двощоглового кліверного човна «Атманай», люб’язно наданого Миколою Амадейовичем Філібером (онуком засновника села Атманай та представником колись відомого роду землевласників Таврійської губернії) для поїздки Азовським морем з метою вивчення стану рибальства. У основу витрат лягли кошти, надані головою Відділу А. С. Клименковым, і потім сума, пожертвувана будівельником Таганрозького порту А. П. Менетоном.
Експедиція «Атманай» проходила з 26 липня по 18 серпня 1895 року, а її результати були опубліковані у 4 випусках «Известій Императорской Академіи Наукъ».
У низці наукових нарисів доктор Остроумов представив найдокладніший перелік жителів Азовського моря, як відомих раніше, так і вперше виявлених експедицією «Атманай».
Займаючись поглибленим вивченням фауни Азовського моря, учений не залишив поза увагою особливості його гідрометеорологічних умов, які теж були зазначені в нарисах:
- Особливості температурного режиму полягали у граничних коливаннях температури води. У зимовий час акваторія Азовського моря майже завжди і повністю покривалася льодом, крім рідкісних, помірно теплих зим (наприклад, зима 1894/1895 рр.). Влітку температура води в Азовському морі досягала вкрай високих значень, наприклад в Утлюкскому лимані за багаторічними спостереженнями Н. А. Філібера, вона доходила до позначки = 31,5 °C.
- Різниця в солоності води в різних частинах Азовського моря так само досягла крайніх меж: у східній частині водоймища солоність води не перевищувала 1‰, а ось у західних областях, зокрема у Сиваша, солоність досягала максимальних значень та становила майже 14‰.
- Ще одне явище, яке зацікавило вченого – це коливання рівня води в Азовському морі, які не були класичними припливами та відливами, пов’язаними з місячним тяжінням, а були менш прогнозованим явищем нагону та згону води, пов’язаним безпосередньо з напрямом та силою вітру. Явище нагону води часто супроводжувалися повенями, які мали назву «потопів» і для жителів прибережної смуги, а особливо для жителів Кубані, були справжнім стихійним лихом. Історії відомий кубанський потоп 1843, який зруйнував понад 150 рибних заводів, а також потопи 1887 і 1892 років, що коштували людських жертв. Примітно, що подібні повені траплялися й у ХХ столітті. Так, наприклад, 1914 року потоп на Ачуївській косі зруйнував селище з 380 домоволодінь і забрав життя багатьох людей. А в ніч з 28 на 29 жовтня 1969 року Кубань накрив потоп, який забрав життя сотень людей, повністю знищив кілька селищ, судноремонтний завод, морський порт Темрюка, цехи Темрюкського консервного заводу, рибальські стани, автомобільну та залізну дороги.
- Крім того, вчений звернув увагу і на геологічні зміни, які відбувалися з одного боку з природних причин, а з іншого – через антропогенний вплив (наприклад, розорювання плавнів у Кубанській дельті).
Але повернемося до фауністичних досліджень. Згідно з результатами наукової експедиції «Атманай», наприкінці XIX століття в Азовському морі мешкало 10 видів морських черв’яків, 40 видів ракоподібних (звіт по ракоподібних був складений в 1898 професором Совінським В. К.), 6 видів кишковопорожнинних і 70 видів риб (11 з яких було вперше виявлено експедицією).
Детальніше зупинимося лише на тих представниках азовської фауни, зміна чисельності яких сьогодні є наочним прикладом незворотності процесів, що відбуваються в Азовському морі.
Медузи
В Азовському морі медузи були завжди, проте їх види і чисельність істотно відрізнялися від таких сьогодні.
Учасниками експедиції «Атманай» в Азовському морі було виявлено 4 види, два з яких (Thaumantias maeotica n. sp. та Maeotias inexspectata n. sp.) – досить дрібні медузи з максимальним діаметром парасольки, що не перевищує 1,8 та 2,8 см відповідно. Thaumantias maeotica зустрічалася по всій акваторії моря у липні – вересні у великих кількостях, а ось і Maeotias inexspectata – переважно у Таганрозькій затоці.
Ще один вид медуз – вухата аурелія (Aurelia aurita), зустрічалася в західній, південній та південно-східній частинах, іноді у величезних кількостях, докучаючи рибалкам тим, що запліталася в їхній сітях. Ця медуза, яку раніше називали рибалки «морське серце з георгіївським хрестом», і сьогодні мешкає в акваторії Азовського моря, проте останніми роками цей холодолюбний вид витісняється теплолюбнішим корнеротом (Rhizostoma pulmo), полчища якого протягом останніх п’яти років систематично беруть в облогу прибережні води.
Цікаво, що наприкінці XIX століття ситуація з корнеротом в Азовському морі була зовсім інакшою. За весь час плавання в Азовському морі було виявлено лише два екземпляри корнерота (на березі Арабатської стрілки та на Бірючій косі). Цей отруйний вид медузи раніше в Азовському морі не розмножувався через його недостатню солоність (середня солоність моря тоді становила 10 ‰, тоді як комфортні умови для розмноження корнерота виникають при солоності понад 14 ‰).
Доктором Остроумовим корнерот був віднесений до гостьових видів, який лише періодично заносився до південно-східної та південно-західної області Азовського моря течією з Керченської протоки.
Рибні багатства Азова
Азовське море, будучи найдрібнішим і найконтинентальнішим морем нашої планети, ніколи не відрізнялося значною строкатістю видового складу іхтіофауни, зате за кількістю риби, що видобувається в ньому, в середині XIX століття воно в кілька разів перевищувало Середземне море і Каспій. Тим часом саме мілководність Азовського моря і була причиною його рибного достатку: дрібне море швидко і рівномірно прогрівалося, що призводило до бурхливого розвитку планктону, який у свою чергу був кормовою базою для риб.
З 70 видів риб, що мешкали в Азовському морі наприкінці XIX століття, доктором Остроумовим було визначено 18 видів коропових (сазан, звичайний карась, піскар, плотва, вирізуб, язь, краснопірка, лин, лящ, білий лящ, жерех, уклейка, шема, чехонь), 10 видів бичків, 7 видів окуневих (йорш, перкарина, судак, берш), 4 види камбалоподібних, 4 види кефалевих (губач, сингіль, гостронос), 4 види голкових і 3 види анчоусових (хамса, оселедець, тюлька) ). Крім того, в Азовському морі також водилися: барабулька, жовта тригла, звичайна ставрида, триголка колюшка, меч-риба, річковий вугор, мінь, щука, сом, чорноморська атерина, звичайний хвістокіл і катран.
Але найголовнішим багатством Азовського моря завжди і за всіх часів були осетрові: білуга, севрюга, російський осетр, стерлядь та шип. Саме осетрові риби протягом тисячоліть були головним об’єктом рибного промислу в Азовському морі. Смакові якості осетрових високо цінувалися давніми греками, а зображення осетра навіть карбувалися на пантикапейських монетах. Азовський осетровий промисел досяг свого піку в середині XIX століття, коли щороку вивалювалося близько 10 000 тонн на рік червоної риби.
Згідно з записами улову, зробленими доглядачем Бердянського електричного маяка Свиридовським, у період із квітня по листопад 1895 року (п’ятьма човнами з шістьма рибалками у кожному) було виловлено 6000 пудів (98 тонн) риби, з яких 78% становили осетрові. Решта частка припадала на оселедець, хамсу, судак, камбалу та ін.
Сьогодні дані таких уловів здаються неймовірними, але ще більш фантастичними здаються розміри окремих екземплярів, які раніше виловлювали в Азовському морі. Так, наприклад, у 1921 році було виловлено білугу вагою 960 кг, з якої було вилучено 192 кг чорної ікри; трохи менший екземпляр вагою 708 кг був спійманий в 1951 році, а в 1930 році – піймана самка білуги вагою 515 кг.
Не менш цікавими є відомості щодо вилову бичка, хамси та деяких інших видів риб. Бичок у XIX столітті не мав жодної цінності і рибалки ним просто нехтували, а якщо він і потрапляв у рибальські сіті, то залишався загнивати на березі (винятком були кілька сіл на північ від Бердянська, в яких бичок становив значний предмет лову). Хамса виловлювалася в мізерних кількостях і в основному надавалася на поживу дельфінам. А ось тарань, володіючи найнижчими смаковими якостями, навпаки виловлювалася у величезних кількостях і збувалась у Малоросію та південно-західні губернії.
Азовське море сьогодні
З моменту проведення наукових досліджень доктором Остроумовим минуло 130 років, проте за цей нетривалий термін наша планета, а разом з нею і Азовське море змінилися безповоротно.
Причинами незворотних змін в Азовському морі були меншою мірою природні процеси (коливання клімату), а більшою – негативний антропогенний вплив:
- внаслідок глобального потепління збільшилась середньорічна температура води Азовського моря, а льодовий період значно скоротився. Стали менш суворими зими, які грали особливо важливу роль у формуванні детритного харчового ланцюга та високої біологічної продуктивності Азовського моря.
- зарегулювання русел річок Дон і Кубань спричинило скорочення скидання прісної води в Азовське море, а це, в свою чергу, призвело до його швидкого осолонення. Осолонення спричинило різке збільшення чисельності в Азовському морі тих видів, які раніше в ньому не жили. Наочним прикладом може бути неконтрольоване розмноження медузи корнерот, яка ще 100 років тому у більшій частині акваторії зустрічалася лише як виняток. Крім того, зміна сольового режиму негативно впливає і на чисельність прісноводних риб (судака, тарані та ляща), умови проживання для яких у зв’язку з осолоненням стають некомфортними.
- ведення нераціонального рибного господарства аж до 1957 року (коли був вперше встановлений ліміт на вилов осетрових), знищення природних нерестовищ в результаті гідробудівництва, а також браконьєрство – безсмертна гідра наших морів, стали причиною того, що всі види осетрових сьогодні знаходяться на межі зникнення . Севрюга, російський осетр, шип, стерлядь і білуга занесені до Червоної книги, вилов яких суворо заборонено законом. Крім осетрових риб, до Червоної книги також занесені такі види: вирізуб, азовська шемая, риба-голка, морський коник, жовта тригла і зірчаста пуголовка, перебування якої в Азовському морі було вперше підтверджено експедицією «Атманай» у 1895 році.
- крім того, згубний вплив на екосистему Азовського моря чинять промислові відходи та каналізаційні стоки.
Окремо варто сказати про появу нових видів-вселенців, які з’явилися в Азовському морі в другій половині ХХ століття і успішно там натуралізовалися. Серед них: піленгас, піщана мія, рапана, скафарка, гребневик мнеміопсис та інші. Здавалося б, немає нічого поганого в тому, що акваторію освоюють нові види, але справа в тому, що поки одні вселенці (наприклад, піленгас, молюски скафарка і піщана мія) успішно уживаються з аборигенними видами, інші, навпаки, вторгаються в екологічні ніши місцевих видів шляхом знищення останніх. Так, вселенець – молюск рапана, який не має природних ворогів в Азовському морі, яким могла б бути морська зірка, безконтрольно знищує мідій та устриць, завойовуючи дедалі більшу частину акваторії, що викликає тривогу в екологів. У той же час інший вселенець – гребневик мнеміопсис, є головним харчовим конкурентом планктоноїдних риб та споживачем їх ікри та молоді.
Таким чином, стає зрозумілим, що внаслідок зміни клімату та інтенсивної діяльності людини змінився не лише кількісний, а й якісний склад фауни Азовського моря.
Доктор Остроумов останній звіт про результати експедиції «Атманай» закінчує пророчим висновком:
«Полагая, что при существующихъ порядкахъ уловы осетровыхъ неминуемо идутъ на убыль, мы заключаемъ, что здѣсь въ будущемъ рыболовному дѣлу предстоитъ сосредоточиться на бычкахъ и сельдевыхъ. Вѣроятно, особенное подспорье окажетъ усиленіе лова хамсы (Engraidis), предоставляемое въ настоящее время на съѣденіе дельфинамъ».
Сьогодні біологічні ресурси Азовського моря опинилися на межі виснаження, а в масштабах, наближених до промислових, дозволено лише вилов тюльки, хамси та бичка, тобто тих видів, які ще сторіччя тому не мали жодної промислової цінності. Сучасний та вкрай сумний стан азовського рибальства наочно демонструють рекомендовані обсяги видобутку (вилову) водних біологічних ресурсів у 2022 році: хамса 30 000 тонн, тюлька 20 000 т., бички 3000 т., карасі 2500 т. 7000 тонн рапанів.
На жаль, за 200 років активного господарювання людини на Азовському морі, його екосистемі та біорізноманіттю було завдано непоправної шкоди. І якщо сьогодні людина, яка так довго і безкорисливо користувалася азовськими багатствами, не докладе всіх зусиль на усунення завданих збитків, то Азовське море не тільки ніколи не поверне собі колишню рибну славу, а й дуже скоро перестане бути доброзичливим для тих, хто щоліта з нетерпінням чекає на зустріч з лагідною та ніжною Меотидою.
